Перше та найбільше повстання в ГУЛАГу відбулося у 1942 році на березі Печори поблизу села Усть-Уса Республіки Комі. Збройне усть-усинське повстання ув'язнених увійшло в історію під назвою «Ретюнінський заколот» на честь його організатора та натхненника Марка Ретюніна. У ході бунту було вбито понад 70 охоронців та повстанців. 50 ув'язнених, які брали участь у заколоті, засуджено до розстрілу.
Хто був натхненником та організатором повстання
Наймасштабніший заколот стався 24 січня 1942 року у лагпункті «Лесорейд» Воркутлага. На момент повстання там перебувало понад 200 ув'язнених, половина з яких були «політичними» та відбували покарання за контрреволюційну діяльність за 58 статтею.
Тридцятитрирічний начальник табірного пункту Марк Андрійович Ретюнін у минулому сам був зеком, засудженим за бандитизм. 1939 року він звільнився і залишився працювати в таборі, а незабаром і очолив його. Люди, які знали початків особисто, характеризували його як сильну людину і безумовного авторитету серед зеків та охоронців, що й допомогло йому зробити кар'єру в табірній системі. Саме Ретюнін і став організатором найбільшого збройного повстання ГУЛАГу. Діяти його змусили наполегливі чутки про масові розстріли засуджених за 58-ю статтею.
Ретельна підготовка змовників
Ідеологом повстанців був політв'язень Олексій Макєєв, який у минулому керував великим трестом «Комілес». Серед призвідників повстання були й офіцери — «троцькісти» Іван Звєрєв та Михайло Дунаєв. Перший обіймав у лагпункті посаду завгоспу, другий працював на будівництві.
Підготовка до бунту розпочалася ще у серпні 1941 року, у грудні було проведено три організаційні збори. Про акцію знали не більше 20 осіб, керівництво табору довіряло Ретюніну, тому ніяких підозр не виникало. Завдання полегшувалося відсутністю в лагпункті оперативників з НКВС — агентура з-поміж ув'язнених не змогла б доповісти про підготовку виступу.
Для проведення бунту обрали зимовий період, оскільки в іншу пору року пересування по зимниках було б утрудненим. Ретюнін, користуючись становищем, у великих кількостях замовляв з бази продовольство та одяг, у тому числі білі хутряні кожушки. Свої запити він пояснював необхідністю поповнення запасів у разі ізоляції табірного пункту під час весняної повені.
За яким планом збиралися діяти ув'язнені
Організатори повстання склали чіткий план дій, яким спочатку передбачалося звільнити всіх ув'язнених і спільними силами знезбрувати охоронців. Несподіване захоплення Усть-Уси мало паралізувати місцеву адміністрацію і дати повстанцям додатковий час на подальшу реалізацію плану. Основний загін мав дістатися Кожви, де проходила залізниця, а звідти, розділившись, рухатись у двох напрямках — на Котлас та Воркуту.
У короткий термін повсталі планували сформувати наймогутнішу армію, звільняючи всі табори на своєму шляху і поповнюючи ряди в'язнями, що збунтувалися. Макєєв запевняв, що до армії долучаться спецпоселенці та місцеві жителі, якщо агітувати їх за відміну колгоспів та продовольчих карток, видаючи продовольство зі складів. Ініціатори були впевнені, що якщо все вийде, усть-усинський заколот набуде гігантських масштабів, об'єднавши десятки тисяч ув'язнених ГУЛАГу та місцевих жителів, незадоволених радянською владою.
Як повстанцям вдалося вибратися з табору
24 січня 1942 року групі ув'язнених на чолі з Ретюніним вдалося нейтралізувати воєнізовану охорону (ВОХР), обманом заманивши їх у лазню. Захоплених та обеззброєних вохрівців замкнули в овочесховищі, при цьому одного з них убили, а другого поранили. Загарбники відкрили табірну зону та оголосили всім про початок бунту. Переважна частина ув'язнених приєдналася до повстання, а решта 59 людей злякалися наслідків та розбіглися. Чисельність загону разом з організаторами становила понад 80 осіб, і на таку кількість людей було лише 12 гвинтівок та 4 нагани. Переодягнувшись у зимовий одяг вохрівців, повстанці, які звали себе «Загоном особливого призначення №41», зібрали продовольчий обоз, вишикувалися в колону і рушили до Усть-Уси.
У селищі бунтівники захопили пошту та перерізали зв'язок. Група на чолі з Ретюніним звільнила 38 заарештованих із місцевої КПЗ, з яких 12 вирішили приєднатися до повстання.
До півночі велися бої на різних об'єктах Усть-Вуса. Спроби захопити пароплавство, відділ міліції та аеродром виявилися провальними, натомість було отримано ще кілька одиниць зброї.
У ході боїв було вбито 9 повстанців і одного тяжко поранено. Серед місцевого населення жертв було набагато більше — 14 загиблих та 11 поранених.
Начальник сусіднього лагпункту Поля-Кур'я, який отримав повідомлення про НП в Усть-Усі, був упевнений, що туди висадився німецький десант і відправив на допомогу 15 стрільців ВОХР. Крім гвинтівок у вохрівців був ручний кулемет, і, як тільки вони вступили в бій, Ретюнін вирішив відступати. Приблизно половину збройних повстанців вдалося затримати, добровільно здалися ще близько 20 осіб, у тому числі й арештанти, які втекли з КПЗ.
Зі всього загону залишилася 41 людина, і вони все ще сподівалися прорватися у бік Кожви, як і було задумано. Бунтівники поки що не знали, що мешканці селища повідомили про напад у Сиктивкар, про можливі рейди були повідомлені всі райкоми ВКП(б), попереджені початки та вже активно збиралися сили для придушення заколоту.
Остання спроба приречених
З Усть-Уси повстанці двома групами рушили на південь, у бік Кожви, і здійснили напад на обоз зі зброєю, що зупинився на ночівлю в селі Акісь. Один із охоронців був убитий, а другий поранений. Тепер бунтівники були добре озброєні: у їхньому розпорядженні було 40 гвинтівок та 23 револьвери.
25 січня група увійшла до села Усть-Лижа, де на складі сільпо забрали продовольство та господарський інвентар, а продавчині магазину залишили розписку від імені «Загону особливого призначення №41».
27 січня вохрівці, спрямовані на розшук і знищення повсталих, виявили загін Ретюніна неподалік Усть-Лижи, а 28 січня розпочався бій, під час якого було вбито 16 ув'язнених, зокрема ідеолог Макєєв. Через те, що вохрівці були погано екіпіровані і більшість з них отримали обмороження, бунтівникам, що залишилися, вдалося піти у верхів'я річки Лижі. Але їхнє переслідування продовжилося іншими підрозділами табірної охорони.
У мисливській хатинці відбулася остання рада повстанців.
Їх залишалося лише 26 людей, виснажених, втомлених, майже без боєприпасів. Незважаючи на це, вони вирішили не здаватися і розбилися на невеликі групи, щоб спробувати загубитись у лісі. Жодного шансу на порятунок у бунтівників не було. Обкладені з усіх боків, вони були в голому зимовому лісі без можливості знайти їжу і без підтримки місцевого населення, яке вважало їх за бандитів.
З 30 січня розрізнені групи повстанців поступово виловлювалися у лісі силами ВОХР. Увечері 1 лютого було наздогнано основну групу на чолі з Ретюніним. Бій тривав майже добу, і коли всі боєприпаси були витрачені, організатори повстання (Ретюнін і Дунаєв) і ще четверо бунтівників застрелилися. Остання група була ліквідована 6 березня 1942 року.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/010320/45616/
Источник: zefirka.net
