Друга половина минулого століття ознаменувалася затятим суперництвом СРСР та США як за ядерне, так і за космічне панування. Причому друге виявилося тісно пов'язане з першим. Адже країни замислювалися не лише про запуски супутників, а й про те, як ударити атомною бомбою по Місяцю. Але навіщо?
Про те, що в США був такий проект, як А-119, стало відомо тільки в 2000 році. Адже його запуск готувався з 1958 по 1962 рік, коли країна серйозно замислювалася про бомбардування супутника Землі.
На щастя, проект не було реалізовано, особливо на тлі того, що у 60-х роках вони примудрилися втратити ядерну бомбу у льодах Гренландії, про що ми писали раніше. Проте невдачі не заважали зазнавати смертоносної зброї в різних природних середовищах.
Якщо в стратосфері її тестування було реалізовано, то ось доставка до місячної поверхні бачилася цікавим, але дуже складним завданням. Тим більше, коли США ставили собі завдання бабахнути так, щоб вся північна півкуля помітила вибух.
Цей самий вибух мав відбутися на лінії поділу світлого і темного боку Місяця, щоб піднятий пил потрапив під промені Сонця і помітні з Землі. Щоправда, ідея була відхилена армією США через відсутність ракет-носіїв, здатних підняти такий важкий тягар.
У результаті плани змінилися і на поверхню Місяця прямо на тротиловому еквіваленті планували запустити бомбу потужністю 2 кілотонни. Для порівняння, снаряд, скинутий на Японію, був потужнішим у 6-9 разів. Як це часто буває, уряд США тримав проект у секреті, боячись, що населення дізнається про нього та вийде на вулиці з вимогою його згорнути.
Щоб цього уникнути, США активно розкручували вкидання про те, що СРСР готує потужний вибух на Місяці на річницю Жовтневої революції. І це спрацювало. Але чи це було «вкиданням»? Адже і Радянський Союз мав схожий план, який мав назву «Е-3».
Як можна здогадатися з назви, він мав на увазі три стадії: досягнення поверхні Місяця, відправлення зонда на темну сторону та ядерне бомбардування. У 1959 році радянські станції «Місяць» досягли поверхні супутника, зробили знімки та провели низку наукових досліджень.
Радянські вчені хотіли вивчити місячний ґрунт по пиловій хмарі, для чого Сергій Корольов та Мстислав Келдиш запропонували розбити один корабель об поверхню Місяця. Однак фізик Яків Зельдович запропонував завдати ядерного удару, оскільки аварію корабля, навіть якщо начинити його вибухівкою, буде непомітно.
Невідомо, чи були б доведені ці плани до партійного керівництва, але з урахуванням бажання у всьому «перегнати Америку» вона явно була б (або була) сприйнята схвально. Проте ані американський, ані радянський проект не були реалізовані. У чому головна причина?
Обидві країни боялися невдалого запуску ракети-носія з огляду на те, що подібні аварії в 20 столітті не були рідкістю. Одна річ, якби ракета впала на своїй території, але був би ризик, що вона впаде десь на просторах країни-суперника, спровокувавши Третю Світову війну. У розпал Карибської кризи всі боялися ядерного конфлікту.
Була й ще одна проблема: щоб вибух на Місяці був помітний, потрібно було попередити інші країни, що було неможливо в умовах найсуворішої таємності проектів. Як підсумок, СРСР та США вирішили розділити ідеї, зосередившись на космічних польотах та тестуванні термоядерних бомб на полігонах.
Источник: zefirka.net
