Одинак у в'язницях вважають найстрашнішим покаранням: там люди божеволіють від самотності. Тим часом є приклади пустельників, які добровільно віддалялися від людського соціуму і були дуже довго. При цьому ясність розуму вони зберігали як мінімум достатню для виживання. Як це можливо?
Релігійне самітництво не означало абсолютну усамітнення
Для початку варто відзначити, що релігійне пустельництво взагалі не означало повної усамітнення. Наприклад, Антоній Єгипетський жив у пустелі з 20 років і прожив там до 105. Однак відомо, що частину часу, як мінімум, він провів із учнями, які сприймали його як наставника.
Можна навести й інший приклад – Св. Амоній, шанований як один із відомих християнських святих. Він навіть був одружений. Святий просто в день весілля переконав дружину разом з ним принести обітницю цнотливості. Після цього пара пішла в пустелю, де заснувала цілу колонію ченців.
Якщо уважно вивчити історію релігійного пустельництва, то можна побачити, що дуже часто йшлося про колонії. І це не дивно, адже по-справжньому самотня людина з великою ймовірністю просто не вижила б. Таке життя складно уявити навіть у сучасному світі, а в далекому минулому це було слабо реалізовано.
Деякі самітники жили насправді не дуже далеко від людських поселень і періодично з'являлися там, щоб зробити якісь покупки. Отже, контакт з іншими людьми у них все одно був.
Антоній Великий – один із засновників самітницького чернецтва.
Сенс релігійного пустельника полягав зовсім не в повній самоті як такій, а в тому, щоб віддалитися від соціуму, перестати підкорятися його правилам. До того ж це була аскеза, задоволення виключно малим, віддалення від себе всього, що могло якимось чином ввести в спокусу. Багато хто таким чином також висловлював незгоду з політикою в тих чи інших країнах. Останнє, наприклад, досить яскраво спостерігається у Китаї.
Робота та навколишнє середовище допомагають відволікатися
Життя пустельника не можна порівнювати з життям людини в ув'язненні: немає замкнутого простору, до того ж постійно надходить інформація. Є на що відволікатися. Путівники нерідко заводили тварин, спілкувалися з птахами. Багатьом подобалося спостерігати за природою.
Крім того, у пустельників завжди дуже багато занять. Їм треба захищатися від диких тварин, зігріватися влітку та організовувати собі прохолодні місця у спеку. Доводиться вирішувати питання з їжею, базовою гігієною, з утилізацією відходів. Навіть найпростіший одяг чи взуття можуть стати цілою проблемою: самітники, як правило, не працювали, а зробити все самостійно нерідко бувало проблематично.
Через війну потреби тіла й довкілля мимоволі диктували заняття. І за постійної активності легко було сконцентруватися на тому, чим ти займаєшся. Це дозволяло дисциплінувати розум.
А чи точно вони не божеволіли?
Втім, питання психічного здоров'я пустельників – спірне. Багато людей, які надовго залишалися одні, починали відчувати слухові галюцинації. Причому якщо для одних такі явища сприймалися як приємні, то для інших це було катуванням.
Два «садху», індуїстські пустельники, біля храму Пашупатинат у Катманду.
Щоб зробити висновок про те, що самітники не страждали на психічні захворювання, за ними потрібно спостерігати протягом якогось часу. І треба їх обстежити, провести психіатричну експертизу. Однак зробити це важко: для такого необхідний контакт із самітниками, якого вони всіма силами уникають. Більше того, про багатьох суспільство може навіть не знати. Наприклад, у Канаді чоловік 27 років прожив у лісі, не дуже далеко від дач, проте про нього протягом довгого часу ніхто навіть не підозрював.
Деякі психологи вважають, що слухові галюцинації, прагнення відмовити собі у задоволенні базової потреби в контакті з соціумом і певна релігійна екзальтованість, характерна для низки груп аскетів, вказують на порушення психіки. Однак це питання широко намагаються не торкатися. Феномен самотності багато в чому все ж таки релігійний, і такі розгляди можуть призвести до скандалу та конфлікту в соціумі.
Вивчення самотності, проте, сьогодні приваблює багатьох. Як мінімум, хоча б тому, що для нашого світу такий стан перестає бути винятковим. Одні мешкають приблизно 50% американців, приблизно 30% населення Японії. Дослідники відзначають, що коли люди отримують економічну можливість мешкати на самоті, вони починають нею користуватися. Хоча, безумовно, такий спосіб життя не можна порівняти з повноцінним самітництвом. Проте вивчення пустельництва, цілком імовірно, допоможе нам щось зрозуміти й у психології багатьох сучасних людей.
Источник: zefirka.net