Кур'єр з доставки їжі – дуже небезпечна професія. У цьому свого часу переконався Річард Девіс, ветеран Другої світової війни, який став власником піцерії та особисто привозив продукцію свого закладу клієнтам.
Справа була 1969 року в Детройті. Під'їхавши за вказаною адресою, Девіс постукав у двері. Надворі було темно, та й голос, що запросив пройти всередину, пролунав якось підозріло. Місто вже тоді було одним із найнебезпечніших у США, тому Девіс про всяк випадок дістав револьвер. У приміщенні його зустріли троє, один із пістолетом. Не чекаючи, коли вистрілять у нього, ветеран відкрив вогонь. Він поранив усіх “любителів піци”, але й сам отримав пару куль.
Лежачи в лікарні, Девіс розмірковував про погрози, з якими стикаються люди набагато небезпечніших професій. І дійшов висновку, що їм дуже став би в нагоді захисний одяг, здатний зупинити кулі – на зразок тих, через які він опинився на лікарняному ліжку.
Бронежилети на той час вже існували. Їх використовували американські солдати, які воювали у Кореї та В'єтнамі. Однак ні поліцейські, ні, тим більше, цивільні особи ніякого вибору щодо цього не мали. Військові зразки, до речі, не вирізнялися практичністю. Вони були важкими, громіздкими та погано захищали від «високошвидкісних снарядів», у тому числі уламків. Їх основою були звичайні сталеві пластини, які за всього бажання неможливо було полегшити.
Оговтавшись від поранень, Девіс почав втілювати свій план у життя. Його метою було створення засобу особистого захисту від малопотужної стрілецької зброї. Додатковим спонукальним мотивом для винахідника стала серія нападів на правоохоронців із застосуванням дешевих пістолетів, багато з яких продавалися зі знижками в магазинах зброї.
Рішення використовувати як основний елемент захисту тканина виглядає парадоксальним, проте воно виявилося дуже елегантним, десь навіть на межі геніальності. Річард Девіс зробив вибір на користь кевлару.
Винахідником, який розробив кевлар, була жінка на ім'я Стефані Кволек, яка працювала на компанію DuPont. У 1964 році вона створила «термостійке пара-арамідне синтетичне волокно», яке було покликане замінити сталь у гоночних шинах.
Кевлар можна виготовити у формі ниток або листів, після чого скомпонувати будь-що. Між ланцюгами цього полімеру виникає водневий зв'язок, що підвищує жорсткість. Межа міцності кевлару вдесятеро більша, ніж у сталі.
Кевлар дозволив Девісу створити прототип бронежилета з прямокутними задньою та передньою вставками, який зупиняв револьверні та пістолетні кулі.
У 1970 році Річард Девіс заснував компанію Second Chance (пер. Другий шанс), що випускає бронежилети нового типу. З цього ж моменту винахіднику довелося зайнятися і найважчою справою свого насиченого пригодами життя – рекламою. Відповідальним представникам поліції його дітище не подобалося. Воно здавалося надто тонким і ненадійним. Очевидно, вони представляли бронежилет чимось на зразок шматка сталі, знятого з танка. Таку саму зневагу демонстрували інші потенційні клієнти.
Щоб переконати потенційних покупців, Девіс почав влаштовувати показові презентації свого товару. Він прив'язував бронежилет до шматка глини, після чого стріляв у нього. Кевлар зупиняв кулі, але на «підкладці» залишалися вм'ятини, які бентежили присутніх. Вони боялися, що снаряд зламає ребра, розірве серце чи продавить кістки грудної клітки. Зрештою, винахіднику довелося показувати все на живій людині – на самому собі.
Річард Девіс демонструє ефективність бронежилета, стріляючи в себе
У 1972 році Річард Девіс вперше вистрілив у себе з пістолета 38-го калібру. Щоб показати, що зброя заряджена не холостими патронами, він відразу розстріляв кілька кеглів для боулінгу. В одному з пізніх інтерв'ю винахідник повідомив, що всього на подібних презентаціях йому довелося вистрілити понад 200 разів.
Згодом продукція «Second Chance» здобула визнання, асортимент розширили та вдосконалили. Девіс очолював компанію протягом 32 років, заробивши безліч нагород та почестей. 2005 року він продав своє дітище за 45 мільйонів доларів компанії «Armor Holdings, Inc.».
Источник: zefirka.net
