Російський офіцер – мабуть, найбільш чарівний та овіяний романтикою персонаж царської Росії. Незалежно від віку, притаманними рисами офіцерського корпусу були відвага та лицарство. Розгульні гулянки та відчайдушні витівки гвардійців ставали частиною історії та могли роками передаватися як кумедні історії у вищому світі.
Яким було життя привілейованої верстви імператорської армії? Чому командування не дозволяло офіцерам брати шлюб? У яких випадках герць відбувався на рапірах, а в яких із використанням пістолів? Що означало бути офіцером у часи, що передували революції?
Шик і злидні
Усупереч поширеному уявленню, шалені гуляння з морем шампанського та циганськими співами, розкішні вечори з прекрасними дамами в образі Єви та інший подібний антураж – це лише вигадка.
Безжурний офіцер, який не рахує гроші, – не більше ніж вигаданий образ. Звісно, такі люди траплялися. Найчастіше подібні випадки стосувалися гвардійських підрозділів, особливо кавалерійських. Служба в таких частинах була дорогою, а офіцерський склад формувався з найбагатших аристократичних родин.
Річ у тім, що платня в армії була дуже скромною, і не маючи власних статків, служити було майже неможливо.
Згідно зі спогадами офіцера гвардійського Кавалергардського полку А. Ігнатьєва, рядовий склад отримував 39 рублів на місяць, в той час, як робітник у Петербурзі заробляв 20 рублів.
Однак робітнику не потрібно було піклуватися про офіцерську честь. Згідно з офіційними правилами, офіцеру заборонялося відвідувати дешеві заклади та погані готелі. Йому не дозволялося переносити свій багаж самостійно. Не можна було займати місця в театрі вище 7 ряду, лише в партері, а ще краще – в ложі.
Регулярно збиралися кошти на ювілеї полку, букети імператриці та полковим дамам, спорудження храмів, подарунки тим, хто прибуває та від’їжджає з полку, тощо. Уніформу необхідно було купувати за власний кошт.
Дозволити собі розкидатися грошима в таких умовах могли далеко не всі.
«На публічних маскарадах офіцерам не прийнято танцювати» – з кодексу честі 1804 року
У провінції офіцери відвідували маєтки поміщиків, де відсутність театрів компенсувалася домашніми концертами та аматорськими виставами. Щотижня у вівторок і четвер влаштовувалися прийоми в оселях старших офіцерів.
Звичайно, були і карткові ігри, плавання в річках, веселі посиденьки з випивкою та знайомства з сільськими дівчатами.
У столиці обставини були кращими. Там були театри, елітні ресторани, маскаради та незліченні бали в палацах знаті, де відважні юнаки у формі були бажаними гостями.
Велика увага приділялася жінкам. Успіхи на любовному поприщі підвищували авторитет в очах товаришів. Однак до 23 років офіцерам не дозволялося одружуватися.
У подальшому, щоб завести дружину, юнак повинен був внести так званий реверс – внесок у розмірі від 250 до 300 рублів на забезпечення майбутнього сімейного життя. За відсутності коштів начальство не давало згоди на весілля.
Крім того, офіцерам заборонялося брати за дружин акторок і розлучених жінок, які визнали свою провину в розірванні шлюбу.
«Душа – Богу, серце – жінці, обов'язок – Батьківщині, честь – нікому!» – з кодексу честі російського офіцера
Офіцери в полку – це одна родина. Честь, час, гроші, труднощі та розваги – все у них було спільне.
Такі поняття, як «дружба» та «честь», цінувалися дуже високо. Людина, яка обманула когось або не заступилася за товариша, втрачала будь-яку повагу. Навіть картковий борг, за потреби, оплачувався товаришами по службі. Згодом боржник повертав гроші вже їм.
Тому за словами стежили. Якщо хтось погано відгукувався про товариша по службі, за нього відразу вступалися десятки його друзів.
Як би командування не забороняло дуелі, дворяни все одно влаштовували їх. Зазвичай билися на шпагах. Після поєдинку наставало примирення та пили шампанське. Подібні суперечки лише зміцнювали товариство та рідко призводили до смерті противника.
Інша річ – дуелі на пістолетах. Вони траплялися рідко і лише через серйозні образи або для захисту честі.
“Двом смертям не бувати, однієї не минути” – девіз офіцера XIX століття
За словами сучасників, незалежно від того, чи був мир, чи війна, ці люди постійно шукали пригод і небезпеки.
Офіцери не поважали будь-яку владу над собою, окрім полкової та вищої військової. Бунт і непокора поліції були звичайним явищем і, хоч і каралися, не принижували гідності солдата.
За часів Олександра I молоді офіцери, порушуючи правила, ходили в трактири, де влаштовували бійки з купцями та іноземцями. Гуляючи всю ніч, вранці, як нічого й не було, бійці були присутні на стройовому огляді.
Через кілька днів, звісно, надходили скарги, і офіцери юрбою вирушали на гауптвахту.
Анекдотичними стали витівки гвардійця К.А. Булгакова. Одного разу генерал полку зустрів того, хто гуляє в ресторані Булгакова, і розлютився, бо той був черговим і мав бути в частині.
Швидко сівши в карету, генерал помчав до табору, де негайно зібрав усіх чергових. Яким же було його здивування, коли серед них стояв і Булгаков. Офіцер відвів його вбік, пообіцяв пробачити і запитав, як він так швидко дістався?
«Все дуже просто, – відповів черговий, – я їхав у вашій кареті на запятках».
Источник: zefirka.net
