Перша Світова війна призвела до краху не тільки звичного світового порядку, а й одразу 4 великих імперій. Про долю російського імператора написано більш ніж достатньо, а ось як склалися долі трьох інших вінценосців? Як жили колишні правителі Німецької, Австро-Угорської та Османської імперій після Першої Світової війни?
Вільгельм II
5 жовтня 1918 року Німеччина оголосила про принципову згоду прийняти 14 вимог Вудро Вільсона. Фактично німці були готові до переговорів за умов переможців. Але глава США заявив, що німецький кайзер не може бути учасником переговорів. Це був прямий натяк на необхідність зречення імператора.
Листопадська революція, що 4 листопада в Німеччині змусила Вільгельма II задуматися про зречення. Але вже 9 листопада про відмову імператора від престолу оголосив канцлер країни Макс Баденський, причому без попередження самого імператора.
Вже наступного дня Вільгельм II із групою наближених осіб перетнув на автомобільному кортежі голландський кордон. Колишньому кайзеру надала притулок королева Нідерландів Вільгельміна.
Микола II та Вільгельм II
28 листопада 1918 Вільгельм II все ж підписав 2 акти зречення – від корони короля Пруссії і імператора Німеччини. Ставши повністю приватною особою, він зайнявся написанням мемуарів, пізніше одружився. Влітку 1919 року колишній імператор придбав у власність замок поблизу міста Дорн, де прожив решту життя.
Нова влада Німеччини повернула колишньому імператору майно (тільки меблів до Голландії вивезли 23 вагони) та багато земель. Кайзер був і так людина багата, успішні інвестиції в промисловість подвоїли його стан, тому міжвоєнний період він провів у розкоші.
Вільгельм не схвалював дії нацистів, вважаючи їх бездушними дикунами, і чекав, що німецьке суспільство також висловиться проти агресивного режиму.
Гарне життя закінчилося з приходом Другої світової війни. У 1940 році Третій рейх окупував Нідерланди, і все майно, що майно Гогенцоллернов у цій країні було націоналізовано.
Колишньому імператору заборонили віддалятися на відстань понад 10 км від замку в Дорні. Помер Вільгельм II у своєму замку 4 червня 1941 року у віці 82 роки.
Карл I
Імператором Австро-Угорщини Карл I став 21 листопада 1916 після смерті Франца Йосипа I, який припадав новому монарху двоюрідним дідом. Країна до цього моменту перебувала у важкій кризі, викликаній як невдалою ходом Першої світової війни, так і внутрішніми міжнаціональними протиріччями.
Позбавлення престолу сталося разом із розпадом імперії 12 листопада 1918 року. Щоправда, сам імператор зречення не підписував. Він просто заявив, що відмовляється від управління країною і незабаром із сім'єю перебрався жити до Швейцарії.
Однак думки про нове царювання Карла I не давали спокою. У березні 1921 він інкогніто прибув до столиці Угорщини, сподіваючись заручитися підтримкою адмірала Хорті та інших прихильників монархії, щоб надалі стати королем цієї країни. Спроба провалилася багато в чому через протести сусідніх держав.
У жовтні 1921 року Карл I спробував знову захопити угорський престол, тепер уже озброєним шляхом. Йому вдалося зібрати значний загін піхоти та кілька бронепоїздів. Але зіткнення підірвало довіру прихильників до колишнього імператора. Через короткий час його заарештували влада Угорщини.
У середині листопада 1921 року колишнього імператора відправили на заслання на острів Мадейра, де він і помер від запалення легенів 1 квітня у віці 34 років.
Мехмед VI
Султаном Османської імперії Мехмед Вахдетдін став у вкрай важкий для країни час – у липні 1918 року. Війська Османської імперії зазнавали сил Антанти поразки за поразкою, отже вже 31 жовтня. довелося капітулювати. Країна почала швидко розпадатися.
Країни-переможниці прагнули захопити різні частини імперії Османа, причому султанат не виходив з політичної кризи. У державі фактично склалося двовладдя: паралельно з імператором правил парламент на чолі з Мустафою Кемалем.
У результаті правління Мехмеда VI припинилося лише у листопаді 1922 року. Він емігрував на Мальту, взявши лише особисті речі. Згодом переїхав до Італії, де жив у стиснутих фінансових умовах. Помер у Сан-Ремо у 1926 році у віці 65 років, залишивши після себе купу боргів.
За підсумками катастрофи Німецької, Австро-Угорської та Османської імперій, колишні правителі виявилися вимушеними емігрантами. Жили вони по-різному, але хоч би померли своєю смертю.
Источник: zefirka.net
