Люди, що жили в епоху СРСР, часто згадують “як це було колись”. Щось було недобре, наприклад, нестача. Але були й чудові миті. І найбільше з теплом згадують про окремі харчові продукти, які зараз уже не зустріти. Дізнайтеся про унікальну шоколадну валюту, про святкову м’ясну консерву та про кисіль, який малюки охоче гризли замість снеків.
Цукерки «Пташине молоко» — специфічний еквівалент та зелений «Тархун», що поступився місцем Колі
Легендарні цукерки «Пташине молоко» постали в Радянському Союзі в 1968 році, після того, як міністр продовольчої промисловості Зотов побував у Чехії. Там він спробував ці апетитні цукерки та вирішив, що їх потрібно виробляти і на батьківщині. Відбувся конкурс, переможницею якого стала кондитерка Ганна Чулкова, яка проживає у Владивостоці. Виготовлення було налагоджено багатьма кондитерськими фабриками і чудові смаколики стали продаватися в крамницях. Але придбати «Пташине молоко» було непросто. Це був своєрідний солодкий еквівалент, який прирівнювався до пляшки дефіцитного алкоголю.
Коробочка з такими цукерками була відмінним презентом для ескулапа чи педагога, іншої потрібної особи. Безумовно, люди й самі ласували цими солодощами, проте не так часто. Нині цукерки з такою назвою також є, однак на смак вони істотно різняться від тих, що виготовлялися в СРСР. Попит на них незначний.
Ознакою радянських газованих напоїв був надзвичайно запашний «Тархун», що має смарагдове забарвлення та натуральні складові. Коли на прилавках магазинів з’явилася Пепсі Кола, то за нею вибудовувалися черги, а на звичний «Тархун» ніхто не зважав. Поступово його випуск припинився. Коли ж виробники усвідомили, що накоїли, було вже запізно. У нульові роки 20 століття почали з’являтися імітації напою, проте унікальний смак відтворити не вдалося. Покупцям не припало до душі велика кількість ароматизаторів та барвників.
Березовий сік у скляній тарі та квас з бочки
Квас завжди вважали народним напоєм та випускали у великих обсягах. Тільки 1985 року було виготовлено 55 мільйонів декалітрів. Працювали спеціалізовані заводи, на яких робили квасне сусло, після згущення його розвозили пивними заводами країни. Там його розбавляли водою, додавали дріжджі та цукор, і залишали бродити. Пастеризація не здійснювалася, тобто дозрівання було природним. Квас, який розливався у великі барила, мав міцність 1,2%. До таких розливних на колесах завжди стояла черга людей, які хотіли попити свіжого кваску або набрати його у бідон, щоб принести додому.
У дев’яностих роках 20 століття випуск квасу сильно скоротився, в продукт почали додавати хімію. Досягти такого ж смаку, як в Радянському Союзі, не вдалося. Бочки прибрали, розливати квас стали в пластик. Оскільки його тепер збували через торгові точки та зберігали досить довго, було прийнято рішення здійснювати пастеризацію та застосовувати консерванти. Чудовий запашний квас у величезній кружці за 6 копійок зник назавжди. Втім, не тільки він.
Нині люди часто шукають природні соки у великих скляних банках. За радянських часів на них ніхто не звертав уваги. Наприклад, березовий сік завжди був у наявності, але не мав популярності. І даремно. У ті часи в ціні були іноземні етикетки та екзотичні фрукти. Коли у XXI столітті згадали про натуральні соки, то технології вже були змінені та повернення до них не було. Сьогодні з ягід і фруктів виробляють концентрати та розводять їх водою. Виробники запевняють, що смак при цьому залишається незмінним, проте ті, кому випала нагода скуштувати справжні соки, лише усміхаються. Справжній березовий сік сьогодні можливо видобути тільки в лісі, і якщо знати технології.
Кисіль у брикетах, який гризли діти та тушонка, з якої робили святкову страву
Кисіль також належить до традиційних російських страв. Однак за радянської доби він зазнав суттєвих змін і став напоєм. Вдома його майже не готували, а частіше купували в магазинах брикети. Цей напівфабрикат з’явився завдяки армії, оскільки харчова промисловість орієнтувалася на її забезпечення. Проте напій набув поширення в їдальнях при заводах, школах, дитячих садках. Спосіб приготування був дуже простий: розмолоти брикет, залити водою та зварити. Хвилин двадцять і готово. Діти, звичайно, цим не займалися. Вони просто брали спресований кисіль і гризли його замість чипсів. Коштував він зовсім недорого, навіть дешевше за улюблене морозиво. Згодом екстракти плодів і ягід стали замінюватися смаковими добавками і кисіль втратив свою привабливість.
Тушонка – ще один культовий продукт. Виникла вона у Росії наприкінці ХІХ століття, але особливого розповсюдження набула за часів Першої світової війни. Далі популярність тільки збільшувалася. Консервні заводи в СРСР працювали стабільно. Тушонку часто використовували для приготування родинних обідів, а також у їдальнях. Існувала навіть своєрідна святкова страва: у крупно нарізану картоплю потрібно було висипати банку доброї тушонки, перемішати і томити на невеликому вогні приблизно 30-40 хвилин. Це було дуже смачно та поживно. Сьогодні деякі господині намагаються готувати тушонку за радянськими рецептами, однак нічого не виходить. Занадто багато добавок, консервантів, поліпшувачів смаку та інших зайвих речей.
Ковбаска Докторська та Московська до маніпуляцій зі складом
У СРСР ходила байка про людину, яка побачила на заході в продуктовому магазині не менше 200 видів ковбаси. Так, це був символ достатку за капіталізму. У країні на прилавках можна було зустріти окремі види вареної ковбаси і іноді сервелат. Сьогодні все змінилося, у супермаркетах є майже все. А ось дуже улюблена радянська ковбаса “Московська” зникла. Ні, звичайно, найменування залишилося, але смак зовсім не той. Люди старшого покоління кажуть, що сучасні варіанти вареної ковбаси зовсім не такі апетитні, якими були за соціалізму. Пояснити це важко, адже й 50 років тому до складу «Московської» входило не тільки м’ясо, а й шкірки, можливо виробники упускають якийсь важливий аспект?
Те ж саме сталося і зі знаменитою «Докторською». Первинна рецептура для виробництва розроблялася у 30-х роках XX ст. Планувалося використовувати цей продукт у лікарнях та оздоровницях. Власне тому він так і називається. У складі передбачалося 70% свинини, 25% яловичини, 3% курячих яєць, 2% молока. Спочатку так і було, але у шістдесятих роках почалися махінації. Перестали використовувати добірне м’ясо, додавали шкіри та хрящі, потім стали класти борошно, щоправда не більше 2%. Насправді, смак ковбаси залежав повністю від того, як до цього ставилося керівництво м’ясокомбінату. Але й насправді, смачна була ковбаска.
Справжнє морозиво та згущене молоко: коли пальмової олії ще не було
Але найбільша туга – це радянське морозиво. Безсумнівно, в дитинстві все смачніше, проте не все так просто. У СРСР будь-яке велике місто могло похизуватися своїм холодокомбінатом. Були і справжні лідери, наприклад, Москва і Ленінград. Відвідувачі прагнули придбати цукрову трубочку, ескімо у шоколадній глазурі з горішками, пломбір Каштан за 28 копійок тощо. Морозиво було якісним та апетитним. ГОСТ 117-41 не порушувався ніколи, застосовувалося лише натуральне молоко. Жодного вам пальмового масла чи додатків. Цим усе пояснюється.
А згущене молоко? Синьо-блакитні банки – справжній символ СРСР. Варене згущене молоко робили майже всі, і це було справжніми ласощами. Так, і нині можливо придбати згущене молоко в банках, а деякі виробники навіть намагаються копіювати радянську упаковку. Але якщо ви навіть ніколи не смакували справжній радянський продукт, то погляньте на склад. Замість рослинних жирів часто використовується пальмова олія, додається штучний ванілін, ароматизатор, консервант. Про який смак тут можна говорити, на жаль.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/020121/48568/
Источник: zefirka.net
