У XIV столітті на Косовому полі відбулася битва між османами та сербами, в якій останні зазнали поразки та надовго втратили незалежність. Проте регіон став історичним символом боротьби південнослов'янського народу. Наразі Косово відокремлено від Сербії, а практично все його населення становлять албанці-мусульмани.
Що ж спричинило таку дивну ситуацію? Чому в історично важливому регіоні Сербії самих сербів мешкає менше 10%?
Югославія у Другій світовій війні
Ще до початку Другої світової війни в Косово була чимала частка етнічних албанців і південних слов'ян, які прийняли іслам з XV до XIX століття, під час панування османів на цих землях. Новонаверненим підданим не треба було сплачувати підвищені податки, вони отримували повні права в імперії.
Тож якщо у XVI столітті у регіоні жило 3.5% мусульман, то до XIX століття їх було близько половини. До кінця XIX століття, після воєн південнослов'янських народів з османами, Косово повернулося до складу Сербії, і належність цієї території ніхто не заперечував.
Але Друга світова війна змінила акценти. Фактично, саме через бойові дії на Балканському фронті колишній історичний регіон Сербії став албаномовним: якщо за переписом 1931 року частка албанців тут становила 60%, то 1948 – 70%, 1971 – 75%, 1981 – 80%.
Демографія у Косові з різницею у 80 років. Колір району вказує на >50% населення тієї чи іншої етносу.
Агресія Італії в Європі почалася із нападу на Албанію. У квітні 1939 року італійським військам знадобилося менше тижня, щоб захопити цю країну. Але напад на Грецію восени 1940 лаврів Муссоліні не приніс. Італійці були відкинуті на територію Албанії, дуже довелося просити військової допомоги у фюрера.
На початку 1941 Югославія вважалася союзником Німеччини, тому німецькі війська вторгатися в країну не планували. Проте 27 березня у Белграді стався антинімецький переворот, країна спробувала взяти курс на Велику Британію та Радянський Союз. Незабаром був потужний німецько-італійський удар по Югославії і держава виявилася повністю окупованою.
Території Косова та Метохії опинилися в італійській окупації та були приєднані до Албанії. Незабаром неприязнь між місцевими сербами та албанцями переросла у конфлікти та справжню різанину.
Рахунок убитих албанськими націоналістами сербів та чорногорців швидко пішов на тисячі. Від 100 до 200 тисяч сербів із Косова були змушені тікати. Водночас у регіон переселилося до 100 тисяч албанців.
До закінчення Другої світової війни мусульмани-косовари становили у регіоні більшість. Серби, що залишилися в регіоні, не змогли заповнити свою довоєнну чисельність.
Косово після Другої світової війни
Єдина Югославія за підсумками Другої світової війни була відновлена, але внутрішніх протиріч стало ще більше. Словенці та хорвати на півночі хотіли автономії чи відокремлення від країни, як і албанці на півдні. Країну в єдиній упряжці утримував авторитет маршала Йосипа Броз Тіто.
Тіто зображення з прапор Югославії.
Албанці Косова були незадоволені включенням регіону до Югославії. Щоб зменшити їх хвилювання, комуністичний лідер заборонив сербам, що виїхали, повертатися в рідні місця, а саме Косово набуло статусу автономії. Також у Косово масово втекли жителі Албанії, які страждали від місцевого диктатора Енвера Ходжі.
Після смерті Тіто у 1980 році хвилювання Югославії і особливо у Косові перейшли на новий рівень. На тлі економічної кризи зріло невдоволення всіх жителів країни, включаючи косоварів – вони вимагали статусу республіки нарівні із Сербією, Хорватією та іншими.
Фактично вже до середини 80-х Косово не підкорялося федеральній владі і жило незалежно від них. По всій Югославії відбувалися міжетнічні конфлікти та хвилювання. Сварки між сербами та албанцями швидко наростали.
Посилив конфлікт Слободан Мілошевич, який прийшов до влади у 1986 році. Він зробив ставку на сербів, які становили більшість у Югославії. Політик вирішив не домовлятися з місцевими косоварами і пішов жорстким шляхом, спробувавши централізувати країну і прибравши 1989 року автономію Косова та Пріштіни.
Мілошевич на Косовому полі, який закликав сербів «забрати належне їм по праву» і відкинув від себе решту південнослов'янських народів. 1989 рік.
Косово у 90-х
У 1991 році в Косові на тлі надзвичайного стану спочатку була проголошена незалежність, незабаром відбувся референдум із 99% голосів «за».
Новоявлену республіку спочатку визнала лише Албанія. Однак косовари розгорнули справжню партизанську війну проти федеральної влади та Мілошевича. Привела вона до сотень жертв, причому спрямована була безпосередньо проти сербів.
Ситуація, що склалася, призвела до того, що в 1998 році югославська армія взяла найпрямішу участь у конфлікті. Почалися репресії, які супроводжувалися етнічними чистками.
У січні 1999 року югославська поліція перебила на косовському селі Речак 45 осіб, із них 44 були чоловіками. Досі невідомо, чи це були іноземні бойовики, албанські партизани чи звичайні жителі. Однак подія демонізувала сербів, а косоварів виставила жертвами, яких потрібно терміново захистити.
Під істеричні зойки сили НАТО на чолі зі США розпочали 1999 року спецоперацію із захисту мусульманського населення. Югославська армія намагалася відбиватися, але сили були надто різними. У результаті Югославія погодилася на введення в край миротворчого контингенту НАТО та перехід Косово під управління ООН.
Під час бомбардувань Сербії, а також у наступні кілька років, Косово залишили понад 250 тисяч сербів. Повертатися їм після відносної нормалізації становища стало практично нікуди.
Друга світова війна та конфлікт НАТО проти Югославії кардинально змінили національний склад жителів Косова. В результаті, тепер приблизно 9/10 населення історичного центру Сербії є албанці. Сама Сербія не визнає незалежність регіону і не збирається робити це за жодної влади.
Источник: zefirka.net
