У відповідь на операцію німецького розвідцентру «Цепелін» (результатом якої мало стати фізичне усунення радянського лідера – І. В. Сталіна) НКВС та військова контррозвідка СМЕРШ ухвалили рішення про проведення спільної операції «Туман», заснованої на радіогрі. Абвер вів дуже серйозну підготовку. Проте кропітка й наполеглива робота радянської контррозвідки дозволила випередити та переграти ворожу військову розвідку.
Таврін та Шилова – суперкілери для Сталіна
П. Таврін (праворуч) та один із керівників «Цепеліна» Х. Грефе./Фото: cdni.rbth.com
Петро Іванович Шило (Таврин він стане значно пізніше) в 1932 році був заарештований за розтрату державних грошей. З в'язниці утік – улучив зручний момент, коли арештантів повели у лазню. У 1934 та 1936 роках його теж притягували до відповідальності за розтрату коштів, але він благополучно втікав з-під варти. Шилу щоразу вдавалося як уникати покарання, але, використовуючи підроблені документи, влаштовуватися на грошові, котрий іноді дуже відповідальні посади. У 1939 році він за підробленою довідкою зробив собі паспорт на ім'я Таврина Петра Івановича і влаштувався на роботу як начальник Туринської геологорозвідувальної партії, звідки потім був призваний на фронт. Там він вступив до лав ВКПБ, став заступником командира, а потім і командиром кулеметної роти. Та Тавріна чекав неприємний сюрприз – його впізнав уповноважений особливого відділу капітан Васильєв, який знав його під прізвищем Шило.
30 травня 1942 року Таврін утік із частини і перейшов через лінію фронту до німців. У таборі для військовополонених його знайомиться з провокатором Жиленковим, який влаштував йому перевірку: Таврину треба було попрацювати у групі військовополонених, які готували втечу з табору. Він впорався із завданням, після чого отримав пропозицію про співпрацю з німецькою військовою розвідкою і був перевезений до спеціального табору ЦД у Східній Сілезії, а потім до розвідшколи у Пскові. За результатами іспиту після навчання у спецшколі, що проводився в Берліні, Тавріна включили до команди, що складалася з 23 полонених радянських офіцерів, яких відібрали для шпигунської та диверсійної діяльності проти СРСР.
Таврін виявився найпридатнішим із виконання операції особливої секретності – диверсії проти вищого керівництва Радянського Союзу. Проникнувши до Кремля на урочисте засідання щодо річниці Жовтневої революції, він мав наблизитися до вождя і стріляти в нього розривними отруєними кулями. У січні 1944 року Тавріна в ризькому госпіталі роблять косметичну операцію: під наркозом імітують велику рану на животі і дві невеликі на руках (на підтвердження легенди, що він був тяжко поранений і перебував на лікуванні в госпіталі).
Після двотижневої реабілітації його відправили до Берліна, де протягом тижня його інструктував Жиленков. Потім до берлінського готелю на зустріч із Тавриним прийшов сам Отто Скорцені – німецький шпигун і диверсант № 1. Він довго розмовляв з Тавриним, ділився багатим досвідом, давав настанови. На допомогу Петру Тавріна дали радистку – Лідію Адамчик (Шилову). Двадцятирічна дівчина, викрадена на примусові роботи до Німеччини, вважала за краще бути агентом німецької розвідки. Під виглядом подружжя їх поселили на конспіративній квартирі в Ризі.
Виготовлення спецборту «Арадо-232» та екіпірування суперагентів
Мініатюрний гранатомет «панцеркнаке», 30мм снаряд якого на відстані 300 метрів пробиває 35-40мм броню, кріпиться ременями на руці та приводиться в дію кнопковим пристроєм./Фото: ruread.net
До підготовки агента в «Цепеліні» підійшли ґрунтовно. Десятки фахівців ЦД працювали над підготовкою документів для нього та його супутниці: службові посвідчення (у тому числі посвідчення заступника начальника відділу контррозвідки СМЕРШ та документи офіцера, що прибув зі шпиталю на лікування), паспорти, трудові книжки, грошові та трудові атестати, права,116 печаток та штампів військових та державних установ і навіть факсиміле голови президії Верховної ради СРСР.
Тавріна забезпечили великою сумою радянських грошей, справжніми бойовими орденами та нагородними книжками на його ім'я, а для правдоподібності – ще й підробленими газетними вирізками зі статтями про нагородження (у списках про присвоєння бойових відзнак було і прізвище агента). Також Таврін був забезпечений механічною авторучкою з вмонтованим у неї пістолетом з 15-ю розривними патронами, начиненими отрутою, що швидко діє; 5-ма ручними гранатами, вибухівкою та малогабаритною магнітною бомбою великої руйнівної потужності, що вибухає на відстані за допомогою радіосигналу певної частоти; “панцеркнаки” – короткоствольним ручним гранатометом, що складався з металевої трубки, що прикріплюється до руки за допомогою шкіряного футляра, і снаряда – акумулятивної бронебійно – фугасної гранати (апарат легко можна було заховати під рукавом френча або шинелі).
Перед операцією Петра Тавріна знімають на кіноплівку «для історії»./Фото: avatars.mds.yandex.net
Перекидання диверсантів мали здійснити найдосвідченіші льотчики на спеціально обладнаному транспортнику «Арадо-332». Це був унікальний чотиримоторний моноплан – високошвидкісний, з великою стелею польоту, на якому було встановлено новітнє навігаційне обладнання (завдячуючи чому він був погодним і міг літати у будь-який час доби). Дерев'яні лопаті гвинтів, глушники на моторах, чорне матове забарвлення корпусу дозволяли йому бути в нічний час малопомітним. Шасі «Арадо-332» – 12 пар покритих каучуком коліс, забезпечували йому можливість приземлятися навіть на орному полі чи майданчику малих розмірів. У вантажному відсіку літака було закріплено мотоцикл, на якому надалі диверсанти мали дістатися пункту призначення.
Як «прокололися» супердиверсанти
Радянські війська наступали на всьому фронті. Німецькі розвідники поспішали з реалізацією свого плану ліквідації головного керівника країни Рад – Сталіна. Але ретельно розроблена операція від початку була приречена на провал. Відбувся витік інформації – до рук радянських розвідників потрапили матеріали з псковської розвідшколи «Цепеліна», отримані під час захоплення партизанами. Радянським розвідникам, що їх вивчили, стало зрозуміло, що йшла підготовка диверсанта з дуже важливим завданням. Цю інформацію взяв у розробку спеціальний відділ НКВС – СМЕРШ. Невдовзі від кравця (співробітника радянської розвідки) в одному з ризьких ательє, що входили до системи німецьких спецслужб, прийшло до центру повідомлення про підозрілого замовника – він просив пошити йому шкіряне пальто з моделей, що носили військові чи працівники НКВС. Кишені виробу потрібно було зробити подовженими та широкими, а правий рукав – розширеним.
Через деякий час до Москви прийшла радіограма про прибуття до Риги незвичайного літака – “Арадо-332”. Поступово розрізнені повідомлення стали складатися у виразну картину. У ніч із 5 на 6 вересня 1944 року служба повітряного спостереження доповіла про припинення лінії фронту літаком особливого призначення. «Арадо-332» був обстріляний і здійснив вимушену посадку. Екіпаж літака було виявлено 9 вересня пошуковими системами з особливого відділу НКВС. Диверсантам вдалося втекти, але дорогою на Ржев поблизу села Карманове їх зупинили – начальник відділення НКВС Вітров представився та попросив пред'явити документи. Військовий навмисне широко розкрив шкіряний плащ, щоб продемонструвати свої нагороди. Але замість поваги до солідного «іконостасу» та документів, що підтверджують належність Тавріна до служби в НКВС, він почув вимогу проїхати за Вітровим до райвідділу. Таврін не врахував, що до осені 1944-го в радянській армії змінився порядок носіння та розташування військових нагород.
З якою метою проводилася операція «Туман»
Радіогра «Туман» – відповідь на операцію німецького розвідцентру «Цепелін» щодо усунення І. В. Сталіна./Фото: warsonline.info
Свідчення диверсантів про підготовку операції з фізичного знищення Сталіна змусили чекістів насторожитися: чи не була ця операція лише відволікаючим маневром, чи не готувалися в надрах Абвера інші диверсії? Масштаб операції говорив про серйозність намірів німецьких господарів Тавріна.
У СМЕРШ вирішили розпочати із «Цепеліном» гру. Таврін та його супутниця дали згоду на участь у радіогрі. І вже 27 вересня 1944 відбувся перший сеанс зв'язку в рамках радіогри під назвою «Туман».
Як склалася доля німецьких агентів після викриття
Таврін та Шилова утримувалися у внутрішній в'язниці Луб'янки. Для них була приготовлена явочна квартира, але вони так ніколи в неї не потраплять. Диверсанти розкрили всі таємні сигнали та коди, тому чекісти повністю контролювали всі виходи в ефір. За час радіогри співробітники СМЕРШу та їх противники обмінялися більш ніж двома сотнями повідомлень. Німецька розвідка була переконана, що Тавріна та Шилов близькі до виконання завдання, що обнадійлювало чекістів – отже, не надішлють інших диверсантів для ліквідації керівника країни.
Обмін повідомленнями був до січня 1945 року. Головне завдання, яке ставили перед собою чекісти — не допустити висадку нових диверсійних груп, було виконано.
Ще кілька років після закінчення війни співробітники радянської контррозвідки чекали, що на зв'язок із Тавріним та Шиловою вийде хтось із німецьких агентів або представників інших закордонних спецслужб, але цього не сталося. Було ухвалено рішення про завершення операції «Туман». Для Тавріна та Шилової ця історія закінчилася розстрільним вироком, який був виконаний у 1952 році.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/060420/46005/
Источник: zefirka.net
