Продовольче забезпечення у Велику Вітчизняну відігравало велику роль. Військовослужбовці підтвердять, що каша та махорка допомагали перемагати. Упродовж років війни видавалися десятки наказів, що стосуються фронтового харчування. Раціон розраховувався виходячи з роду військ, бойових завдань та прихильностей. Норми детально аналізувалися та коригувалися за суворого контролю реалізації вищих розпоряджень.
Найважчий 1941-й та суворе дотримання встановлених квот
Радянський кухар, який доставив у харчовому термосі обід бійцю.
У найтяжчий військовий 41-й рік формування солдатського раціону відрізнялося хаотичним характером через провальну ситуацію на фронтах. Але навіть за таких обставин командування Червоної Армії щільно займалося якістю харчування бійців. Встановлювалися єдині квоти, яких наказувалося дотримуватись незалежно від успіхів на полях битв. Згідно з встановленими нормами, дорослий чоловік, який перебував у зоні бойових дій і активно переміщається фронтом, повинен споживати не менше 2600 ккал на добу. У бойових підрозділах Червоної армії на одного бійця в середньому припадало близько 3500 ккал. Трохи меншими були норми у караульних, тилових військових та у стройових частинах (до 3000 ккал), тоді як у спеціалізованих (наприклад, авіаційні сили та підводний флот) перевищували 4500 ккал.
Що їли та особливості спецвійськового харчування
За харчуванням солдатів суворо стежили.
Згідно з відповідним документом, військовослужбовців ділили на категорії, для кожної з яких належали свої норми постачання. Наприклад, червоноармієць з передової отримував 800 грам житнього хліба на день (в зимовий період на 100 г більше), півкіло картоплі, 320 г капусти, буряків, моркви або інших овочів, 170 г круп і макаронних виробів, 150 г риби і 13 г м'яса. Добові надбавки належали середньому та вищому керівному складу (плюс 40 грамів сала або вершкового масла, печиво, півсотні грамів рибних консервів, два десятки цигарок або 25 г тютюну). Більше овочів, круп, цукру та м'яса діставалося льотчикам. До їхнього раціону також входили рідкісні на той період продукти: молоко, сир, яйця, сметана, сир. На флоті до щоденного паяння додавалася квашена капуста, солоні огірки та свіжа цибуля. Цікаво, що додатковими продуктами заохочувалися і жінки-військовослужбовці, які не палять – їм щомісяця видавалися шоколад або цукерки.
Варто згадати і про «наркомівські 100 грамів». Така практика, до речі, існувала в армії ще з петровських часів. Щодо Великої Вітчизняної, то 100 грам військовим на передовій видавали до травня 1942-го. Згідно з наступним наказом, покладалися вже 200 грамів, але тільки військовослужбовцям передової лінії за наявності успіхів у бойових діях. Інші відтепер отримували наркомівські лише на державні свята. А 1943-го наливали лише в тих частинах, які брали участь у наступальних операціях. Причому відповідали за справедливий розподіл горілки військові фронтові ради. Примітно, що на фронт привозили не горілку, а чистий спирт. А доводили його до потрібної консистенції передові старшини. Скасування горілки в армії сталося після німецької капітуляції у травні 1945-го.
Фронтовий ленд-ліз та трофейні продукти
Радянські та британські пілоти обідають разом.
Окремою статтею харчування червоноармійців була ленд-лізівська продукція – тушонка, консервовані ковбасні вироби, кукурудзяне борошно, яєчний порошок та різний суповий концентрат. Поставлялися і сухпайки, але вони в основному прямували до авіаційних підрозділів як НЗ. Були й трофейні продукти харчування. Вітчизняними військовослужбовцями високо цінувалась «німецька якість» продовольства, тому вони охоче користувалися ворожими продуктами. Ковбаси, консерви, шоколад, голландський сир були улюбленими трофеями після успішних операцій.
Ще одним корисним джерелом харчування російських солдатів виступала найбагатша природними дарами природа, що неодноразово допомагало військовим виживати у непростих умовах фронтових буднів. Солдати поповнювали свої казанки грибами, ягодами, диким медом, рибними уловами, зерном чи картоплею із покинутих полів. Цінну допомогу надавали і цивільні, тоді як самі не доїдали. Згуртований навколо бажаної перемоги народ усіма силами підтримував армійців. У свою чергу і солдати допомагали мирним, як вміли. Звичайною справою було звернутися до військовослужбовців з проханням скопати город, наколоти дров або відремонтувати паркан, що покосився. Натомість солдати отримували посильні частування.
Роль військової польової кухні на передовий та подвиг кухаря
Кухарів теж нагороджували.
Як казав Кузнечик у легендарному фільмі «У бій ідуть лише старий», солдатові комфортніше знаходитися від начальства подалі і ближче до кухні. Підтвердженням є і численні спогади фронтовиків-ветеранів. Крім того, що перше та головне призначення польової кухні – підтримувати життєздатність армії, було ще дещо. Сам образ її був для солдата тінню ситого мирного життя. Навколо польової кухні збиралися в паузах між боями, на привалах, перегрупування. Це була фактично подоба домашнього вогнища за умов фронтового життя. У 1943-му керівництвом Червоної армії було засновано відзнаку спеціально для фронтових кухарів із зображенням у позолоті польової кухні. Цим почесним знаком нагороджували тих, хто у сіль непростій атмосфері під свистом снарядів та обстрілами вчасно годував солдатів, доставляв гарячу їжу з чаєм на край передовий.
Причому, досягнення кухарів який завжди обмежувалися лише якісним виконанням їх прямих обов'язків. Деякі з них вправно справлялися не тільки з ополоником або обробним ножем. Героєм Радянського Союзу став військовий куховар Іван Павлович Середа. Якось він готував обід для солдатів у Двінському лісі і почув звук німецького танка, що наближається. Не роздумуючи, чоловік озброївся сокирою та гвинтівкою і примудрився захопити в полон чотирьох ворожих танкістів.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/110820/47233/
Источник: zefirka.net
