Бетон доволі важко уявити як матеріал для кораблебудування. На перший погляд, здається, що цей матеріал за своєю природою не може плавати. Проте, його тривалий час застосовували для побудови корпусів суден, особливо у воєнних цілях. Залізобетонних кораблів було чимало. Але згодом їхнє виготовлення зупинили. У різних куточках світу можна знайти залишки цих суден.
Для чого потрібно було зводити кораблі з залізобетону? Чому їх спочатку активно будували, а потім відмовилися від цієї ідеї?
З грядки – у морі
Спроби поєднати цемент з металевою арматурою траплялися ще у XVIII — на початку XIX століття. Але його офіційне визнання асоціюють з французьким садівником Жозефом Моньє. Він робив вазони для садів з бетону. І почав їх зміцнювати металевими прутами.
Моньє не полінувався у 1867 році отримати патент на свій метод, ставши таким чином офіційним творцем залізобетону. Але ще за декілька років до цього на виставці показали конструкцію човна з цього матеріалу. Француз Жан Луї Ламбо поєднав цемент з металевою сіткою.
Опалубка з армувальними елементами заповнювалася цементним розчином. І виходив єдиний корпус судна. Готовий човен був великим, але успішно тримався на воді завдяки значному об'єму та плавучості.
Відвідувачі виставки були вражені – у їх свідомості не вкладалося, що важкий бетон може плавати та ще й перевозити людей і товари.
Залізобетонна війна
Ймовірно, конструкція човна Ламбо залишилася б незвичайною експозицією для виставок. Проте, почалася Перша світова війна. Частина бойових дій відбувалася в морях. Країни-учасниці війни залежали від доставки всього необхідного зі своїх колоній. А ось сталі для нових кораблів критично не вистачало. І тоді згадали про ідеї Ламбо.
У залізобетонних кораблів в умовах воєнного часу виявилося багато переваг. Залізобетон дозволяв економити дефіцитну сталь. Вартість виходила нижчою, ніж у металевих суден. Заливати розчин в опалубку могли навіть працівники без особливої кваліфікації.
Корпус не потребував фарбування, регулярного підйому на берег для ремонту. Тріщини можна було закласти навіть у польових умовах. Зрештою, бетонні судна не ушкоджувалися льодом, оскільки краще витримували його тиск.
У роки Першої світової було збудовано більше тисячі таких кораблів – військових суден і барж для транспортування вантажів. Їх виробляли на верфях Італії, Франції, США, Німеччини, Китаю, Скандинавських держав.
І це були зовсім не маленькі човни, як у Ламбо. Найвідомішим бетонним кораблем був 77-метровий американський Атлантус, де солдати поверталися додому після завершення бойових дій. Найбільшим є 130-метровий танкер Сельма.
У період між війнами будівництво бетонних кораблів у Європі та США припинилося. А ось у Радянському Союзі їх ставало тільки більше: на верфях створювали судна для цивільних цілей. Залишки одного з таких кораблів часів Великої Вітчизняної війни можна знайти у Ростовській області.
Під час Другої Світової до залізобетонних суден знову повернулися: сталь знову стала дефіцитною. Вони надали велику допомогу при висадці союзників у Нормандії під час відкриття Другого фронту – їх застосовували як понтони та баржі.
Плюс на мінус
Після Другої Світової виробництво бетонних кораблів припинилося. Разом із перевагами у них були й недоліки. В умовах воєнного часу на них змушені були не звертати увагу. У мирний час залізобетонні корпуси не витримали конкуренції зі сталевими з економічних міркувань.
Виготовлення такого корпусу обходиться дешевше. Але через велику вагу витрачається значно більше пального, що зводить економію нанівець, а експлуатацію робить надмірно дорогою. Залізо знову стало доступним, і бетон використовували для будівель, а не для кораблів. Нам же залишилися численні пам'ятки тієї епохи, які сьогодні або використовуються як музеї та хвилерізи, або занедбані.
Источник: zefirka.net
