Подорожуючи авто по Європі можна звернути в будь-яке село, зупинитися біля озера або проїхати через гірський перевал. Але щоб дістатися з точки А до точки Б швидко і без пробок, доведеться скористатися платними дорогами. І в цій ситуації кожна країна має свій підхід до оплати за користування.
Безкоштовні дороги VS платні магістралі
У Європі є країни, в яких більшість трас абсолютно безкоштовна. Найчастіше це невеликі держави, які не володіють громіздкою мережею швидкісних магістралей. У цьому списку – Андорра, Бельгія, Люксембург, Ісландія, Естонія та низка інших. Але не спокушайтеся! Подорож така рідко обходиться без пробок і безперервної низки населених пунктів: одна смуга в кожному напрямку, світлофори та обмеження швидкості.
Втім, бувають ситуації, коли водієві хочеться саме такої розміреної поїздки: він може відчути дух країни та отримати задоволення від панорамних видів або скуштувати місцеві страви у сімейному ресторанчику в якомусь селі.
Але якщо заплановано далекий вояж, а час обмежений, то розумніше скористатися платними шосе. Асфальтне полотно на таких магістралях відрізняється гарною якістю. Тому за відносно короткий час авто встигає подолати серйозні відстані, дозволяючи відвідати ще пару міст.
Оплата за часом або за кілометр
Країни ЄС не зійшлися на думці, який спосіб оплати кращий, і пішли різними шляхами. Одні запровадили систему віньєток. Це – своєрідна перепустка на обмежений відрізок часу. Ідея проста: людина набуває такого «квитка» на тиждень, десять днів чи місяць і цілком спокійно користується магістралями весь цей час. Водій сам обирає інтервал, який йому зручний, а далі лише катає шосе без додаткових зборів.
Практикується електронна віньєтка Чехія та Словаччини, Австрії, Словенії, Болгарії, Румунії та ще кількох державах. Цікаво, що у Швейцарії прийнято продавати віньєтку відразу на рік, і неважливо, чи проведе іноземець у країні один день чи три місяці.
До речі, якщо скористатися такими службами як electronic-vignette.cz, можна зареєструвати машину в системі оплати дорожнього збору в Чеській Республіці всього за кілька хвилин. Погодьтеся, що це зручно.
Щодо інших країн, то в Італії, Франції, Туреччині та ще деяких вважають справедливим брати плату за конкретну дистанцію. В'їзд на автомагістраль фіксується спеціальним пунктом, а на виїзді водій розплачується готівкою чи банківською карткою, виходячи з пройдених кілометрів. Втім, мандрівникам подобається чітка логіка: скільки проїхав – стільки й віддав. Але тут треба бути уважнішими з позначкою про початок проїзду. Та й талон треба берегти. Адже від цього залежить фінальний розрахунок.
Що буде, якщо не платити
Комусь може здатися привабливим проскочити через платну ділянку без сплати. Але подібна сміливість зазвичай закінчується значним штрафом від десятків до сотень євро (залежно від країни). У Чехії, наприклад, доведеться заплатити близько 800 євро. Якщо порівнювати із вартістю віньєтки, то вона на 10 днів обійдеться майже у 80 разів дешевше.
Держави регулярно вдосконалюють системи контролю, використовуючи камери чи електронні датчики, здатні розпізнавати номер машини. Тож будь-хто охочий заощадити ризикує переплатити в рази. Подібні заходи є своєрідним стримуючим фактором, формуючи загальне уявлення про те, що жартувати з платними дорогами не варто.
Так, якщо мандрівник шукає знижки та особливі умови, то їх не так багато, але іноді екологічні авто користуються більш щадними тарифами. Але в багатьох випадках все впирається в клас транспортного засобу та його вагу. Тарифи можуть змінюватися і у вихідні або у туристичний сезон, коли на дорогах традиційно більше машин.
Источник: zefirka.net
