Народна мудрість говорить, що східні шлюби — найміцніші. Можливо, варто було б брати з них приклад, адже це і легальна полігамія, і відсутність фінансових проблем. Хтозна, як би тоді складалося життя.
Та міцність шлюбу — ще не запорука щастя. Чи знайдеться хоч одна родина, де любов горить так само яскраво, як багато років тому? Де ніхто й ніколи не порівнює партнера з іншими, не розмірковує про розрив стосунків, де немає розчарувань та заздрощів?
Філософи давніх часів слушно зауважували: те, що маєш, не цінуєш. І лише втративши, можливо, гірко заплачеш. Або ж зітхнеш і згадаєш стародавню істину: усе, що трапляється, — на краще.
Чи існує рецепт подружнього щастя? Яким чоловіком потрібно бути, щоб дружина кохала його все життя?
Якось почула фразу, яка змусила замислитись: «Жінки люблять лише тих, кого не знають».
Але ж грати роль, яка тобі не властива, все життя, аби тільки догодити жінці — надто важко. Постійно змінюватися, не впізнаючи себе у дзеркальному відображенні, лише б уникнути розлучення — це безглуздо. Будь-яка адекватна людина повинна цінувати вірність, чесність та довіру.
У двадцять років любити — це означає пурхати. Можна закохатися хоч у хулігана, хоч у ботаніка. А от після тридцяти п’яти любов — це вже довіра, вірність, підтримка та розуміння. Це зовсім інший, більш усвідомлений рівень почуттів.
Не варто плутати його з метеликами в животі, гормональним сплеском чи «сонячним ударом» за Буніним, коли земля йде з-під ніг і важко дихати.
Якщо вас у шлюбі поважають — це і є справжня любов.
Я зібрала кілька цікавих східних висловлювань мудреців про те, чому любов у шлюбі часто згасає. Вони змушують замислитись:
«Любов, яка не оновлюється щодня, перетворюється на звичку, а та, своєю чергою — на рабство».
І ще одне прислів’я, побудоване на метафорі, яке, на мою думку, чудово ілюструє те, чого бракує людям у шлюбі — свободи.
«Шлюб — це як обсаджена фортеця: ті, хто всередині, хотіли б з неї вибратися, а ті, хто зовні, — увірватися».
Чоловік і жінка, одружившись, часто починають вважати один одного власністю. Людьми, яким можна диктувати, як жити, з ким спілкуватися і що планувати на майбутнє. Цей тиск руйнує стосунки.
Діти, побут, спільна відпустка… Люди зростаються, як сіамські близнюки, і не можуть ступити й кроку без схвалення іншого. Я бачила такі пари — це сумне видовище. Він телефонує їй, аби дізнатися, чи брати додому гречку чи макарони, бо сам прийняти рішення не може. Такий епізод – жодним чином не про щасливий шлюб. Це як у кімнаті з затхлим, спертим повітрям, яку негайно хочеться провітрити.
Але наші жінки чомусь переконані: свободу чоловікам давати не можна. Бо ще забудуть домашню адресу.
«Ти ніколи не перетнеш океан, якщо боїшся втратити з поля зору берег».