Російський фотограф Олексій Гунькін десять років знімає індійське рибальське село, до якого ще не дістався туристичний рай.
— Щороку ми з дружиною їздимо до штату Керала на півдні Індії. Живемо там у туристичному селі, на березі Аравійського моря. Ще років 10-15 тому тут жили переважно рибальські сім'ї. Зараз на зміну будиночкам з бамбука та листя прийшли готелі, магазини та ресторани. Сюди приїжджають заради йоги, аюрведи та інших туристичних радощів.
Справжнє індійське життя протікає в сусідньому рибальському селі, за яким я спостерігаю близько 10 років. Ціле поселення займається рибним промислом, тут усе підлаштовано під рибалку. Рибачать чоловіки – чудові плавці, які вправно управляються з човном та мережами. Ті, хто займається підводним полюванням, здатні затримувати дихання в середньому на хвилину-півтори. Старі нирці не поступаються молодим.
Рибалки – люди з характером. Мовчазні, суворі, рідко посміхаються незнайомцям, особливо туристам — але справжні, щирі, у чому я неодноразово переконувався.
Знайомився з рибалками я, як правило, у забігайлівках, де індуси п'ють масалу – чай зі спеціями. Згодом вони охоче погоджувалися на зйомку.
Проблеми перекладу теж були. Для зйомки портретів та інтер'єрів я домовлявся одразу з кількома провідниками-фіксерами, але жодна домовленість цього разу не спрацювала: то людина запізнювалася на зустріч, то неправильно мене розуміла — привозила в інше місце і казала, що й тут дуже гарно.
За 10 років село змінилося. Якщо раніше на березі затоки лежала тисяча човнів, то зараз близько сотні. Рибний промисел втрачає популярність, риби дуже мало. Молодь переміщається до міст, тягнеться до сучасного світу. Нині поряд із рибальським селом будується сучасний міжнародний морський порт, який ще більше змінить її життя.
Источник: zefirka.net
