Наша любов до радянської кіноспадщини легко зрозуміла – цілими поколіннями ми виховувалися на Гайдаї, Рязанові, Роу та Птушку. Але як сприймають наші улюблені фільми на Заході? Чи розуміють? Чи переглядають? На жаль, особливою теплотою за кордоном радянські стрічки не обдаровують, але є кілька фільмів, які справді цінують.
Аеліта (1924)
Початок минулого століття був епохою великих експериментів і дивовижних відкриттів у мистецтві, а й у всіх сферах життя. Не все вийшло, не все вдалося, але окремі явища стали вказівником для нащадків на багато років вперед – наприклад, радянська екранізація роману “Аеліта”, знята Яковом Протазановим, ніколи не була високо оцінена на батьківщині, але продовжує надихати авторів соціальної фантастики по всьому світу і до цього дня.
Броненосець Потьомкін (1925)
Ім'я Сергія Ейзенштейна за кордоном відоме не лише вузьким фахівцям з історії кіно та замшелим мистецтвознавцям, на його картинах продовжують навчатися майстерності візуальної розповіді студенти кіношкіл усього світу. “Олександр Невський” та “Іван Грозний”, звичайно, великі картини, але в першу чергу Ейзенштейн асоціюється з “Броненосцем Потьомкіним”, з фільмом, який без зайвих слів оповідає емоційніше, ніж тисячі оповідачів.
Планета бур (1961)
Можливо, шанувальники фантастики через океан не зможуть без підказок згадати радянську картину “Планета бур” нашого геніального популяризатора науки Павла Клушанцева, але лише з тієї причини, що у своєму оригінальному вигляді за кордоном цей фільм майже невідомий. “Планету” купили для показу в США, але значно переробили і випустили у двох випадках під іншими назвами.
І ці “переробки” стали культовими! Ну, хай хоч так знайомляться з нашим кіно.
Війна та мир (1965)
Наймасштабніша робота режисера Сергія Бондарчука “Війна та мир” ще довгі роки буде недосяжним зразком майстерності організації знімального процесу. Це сьогодні можна легко малювати багатотисячні армії клонів, орків чи роботів, а Бондарчук знімав живу масовку у костюмах та з масою аксесуарів.
І знімав так, що його епопея, як і раніше, виглядає крутіше за будь-яке “Володаря кілець” – фільм цінують по обидва боки Атлантики.
Морозко (1965)
Музичний фільм-казка “Морозко” добре пам'ятний нинішньому старшому поколінню, тим, хто у 1960-1980-х був дитиною та дивився цю картину у кінотеатрах та на екранах телевізорів. Своєрідна стрічка багатьох дітей лякала, але, як не дивно, припала до смаку публіці у Східній Європі.
Для Чехії та Словаччини перегляд “Морозко” взагалі став новорічною традицією – без трансляції картини центральними каналами не обходиться вже багато років.
Біле сонце пустелі (1970)
Незвичайний радянський бойовик “Біле сонце пустелі”, знятий у 1970 році, за кордоном цінують із двох причин. По-перше, це один із найяскравіших представників так званого жанру “істерн”, тобто вестерну, в якому стикаються не ковбої та індіанці, а, наприклад, дві сторони Громадянської війни 1920-х.
По-друге, перегляд “Білого сонця” є частиною передполітного ритуалу наших космонавтів, і це додає стрічки флера загадковості.
Соляріс (1972)
Порівняна з Сергієм Ейзенштейном вагою у світовій кінокультурі має, напевно, лише один режисер – Андрій Тарковський. Кожна його картина визнана світовим шедевром, кожній присвячені томи досліджень, кожна заглянута до дірок і студентами кіношкіл, та простими шанувальниками гарного кіно.
Якби обирати одну стрічку, то ми б на перше місце поставили “Соляріс” – цей фільм Тарковського змінив фантастику не менше “Космічної одіссеї”.
Мама (1976)
Музичну казку “Мама”, сюжет якої спирається на історію про “Вовка та сімох козенят”, сьогодні згадає далеко не кожен наш співвітчизник – наявність у кадрі Людмили Гурченко та Михайла Боярського не зробило фільм популярним у СРСР.
Натомість під назвою “Рок-н-рольний вовк” картина набула популярності у Болгарії, Франції та… Норвегії, де з початку 2000-х стало доброю традицією дивитися “Маму” у Новий рік на головному телеканалі країни.
Мій лагідний і ніжний звір (1978)
До російської класики за кордоном завжди ставилися з особливою теплотою, тому, можливо, одна з найкращих чеховських екранізацій “Мій ласкавий та ніжний звір” запала в душі мільйонам глядачів по всій планеті. Але не лише цим знаменита стрічка режисера Еміля Лотяну – вальс, написаний для фільму композитором Євгеном Догою, став справжнім хітом. Композиція затребувана у виставах, на спортивних змаганнях та весіллях по всій планеті.
Іди та дивися (1985)
У новому столітті в нашій країні склався справжній культ кіно про Велику Вітчизняну війну, але навряд чи якась із сучасних картин може зрівнятися своєю пронизливістю та драматизмом із радянськими шедеврами. “Йди і дивися” – кіно, яке боляче дивитися, але хоча б раз це пекло пережити потрібно. Саме як щеплення від нацизму стрічку Елема Клімова використовують у всьому світі – часом достатньо одного перегляду, щоб глядач став антифашистом і противником воєн.
Источник: zefirka.net
