Тут ніхто не народжується і ніхто не вмирає. Тут немає кішок, дерев та світлофорів. Люди приїжджають на два тижні, а залишаються на довгі роки. Це Лонгйір – найпівнічніше місто у світі з населенням понад тисячу людей.
У місті діє закон, який забороняє вмирати на його території. Звичайно, померти можна будь-де, але тут нікого не можна ховати. Через мерзлоти тіла не розкладаються та залучають хижаків, зокрема білих ведмедів. Тому у разі тяжкої хвороби чи травми людину переправляють літаком чи морем на материк. Народитися тут також ніхто не може. Вагітні жінки повертаються на «Велику землю».
«Це місце настільки відірвано від решти світу, що всі проблеми залишаються позаду» , – каже польський фотограф Домініка Гешицька (Dominika Gesicka) про місто Лонгір, розташоване на острові Західний Шпіцберген. «Ритми тутешнього повсякденного життя разом із звуками дикої Арктики створюють враження, ніби перебуваєш поза часом і простором» .
Лонгйір – найпівнічніше місто у світі та адміністративний центр норвезької провінції Свальбард. Чисельність населення – трохи більше ніж 2000 жителів.
Вперше Гешицька побувала на норвезькому архіпелазі у 2015 році, потім поверталася сюди ще кілька разів, щоб зробити фотографії міста та його мешканців, які об'єднала у фотопроект «Це несправжнє життя». «Мені дуже сподобалося свіже арктичне повітря, – згадує Домініка. – Я могла б годинами сидіти біля відкритого вікна, сховавшись ковдрою, просто дихати цим повітрям».
Це край полярних ведмедів. Під час останнього візиту Домініки о шостій ранку до міста забула ведмедиця з двома ведмежатами. На них можна натрапити, виходячи на прогулянку, тому за межею міста люди носять зброю для безпеки.
Тут немає кішок, дерев, світлофорів. Немає парку розваг. Взимку близько чотирьох місяців триває полярна ніч, а з середини квітня до середини серпня – полярний день. Овочі та фрукти у місцевих магазинах – дефіцит. Серед популярних страв гуляш із північного оленя та китовий стейк.
«Лонгір важко назвати найкращим місцем для життя, але деякі люди закохуються в нього з першого погляду. Наприклад, приїжджають сюди на кілька тижнів, а залишаються на п'ять років чи довше. Але оселитися тут завжди вирішуються рідко. Деколи складається враження, що люди тут намагаються від чогось втекти; що це просто відступ. Що це несправжнє життя» , – каже фотограф.
Джерело: http://cameralabs.org/11532-eto-nenastoyashchaya-zhizn-fotoproekt-o-samom-severnom-gorode-v-mire-gde-zapreshcheno-umirat
Источник: zefirka.net
