Цей автомобіль ніколи не продавався за гроші, але всі радянські люди мріяли поїздити на ньому. Серійний лімузин для вищого керівництва країни почали випускати 16 січня 1959, а легендарним він встиг стати ще раніше. 16 січня 1959 року вважається днем народження легендарного лімузину.
61 рік тому в Горькому (Нижній Новгород) зібрали перший серійний лімузин для вищого керівництва країни ГАЗ-13 «Чайка», який пізніше отримав цілком справедливе прізвисько «членовоз». Усі перші пасажири цього автомобіля свого часу були членами ЦК КПРС та політбюро. Звідси і прізвисько.
Кому знадобилася “Чайка”?
Вже на початку 50-х років минулого століття багатьом у СРСР стало зрозуміло, що автомобільний транспорт, що є в країні, морально, технічно і тим більше стилістично явно застарів. Причому це стосувалося не лише масового автопарку, якщо в ті роки про таке взагалі можна було говорити, а й головний гараж країни — ГОН — гараж особливого призначення, який обслуговував перших осіб держави. ГАЗ-М1 — «Емка», яка була продуктом вивчення креслень Ford Model B. Тиражі «Опеля» (Москвич-400), що дістався за репарацією, теж були невеликі. «Перемог» було зовсім небагато, а трохи тиражнішу «Волгу» почали робити лише 1956-го, але й вона не вирішувала заявлену проблему. Ну а коли мова в нашій країні йде про нагальні потреби керівництва Ну, далі ви й самі знаєте, як буває. Словом, з'явилася думка, що ЗІСи та пізніший ЗІМ, які, чого вже там, були стилістичними та технічними клонами заокеанських прообразів у кращому випадку кінця сорокових (згадайте історію подарованого Рузвельтом Сталіну «Паккарда»), вже не відповідають поставленим перед ними завданням. Та й де їм, якщо колись чепурний ЗІМ начисто програвав сучасним північноамериканським аналогам вже не тільки за розмірами.
ГАЗ-12А ЗИМ
Його 3,5-літровий мотор розвивав всього 90 “коней”, а максимальна швидкість становила 120 км/год, що було прийнятно в сорокові, але вже неможливо до кінця п'ятдесятих, коли автомобілі преміум-класу в тих же США вже і виглядали немов космічні кораблі, і пересувалися відповідно. ЗИМ витрачав на розгін до «сотні» 37 секунд, тоді як вождів, якщо чогось, потрібно возити з набагато більшою спритністю. Та ще ця вакханалія дизайну в США із щорічною зміною моделей та безперервною «гонкою озброєнь» під капотами! Влада вирішила, що роботу над урядовим лімузином потрібно за традицією розпочати, впритул познайомившись із предметом. Інженерам та конструкторам ГАЗу, ЗіЛу та НАМІ для початку купили парочку заморських монстрів — Packard Caribbean (дводверний кабріолет 1955 року) та Packard Patrician (седан).
Packard Patrician 1956
І конструктори, як то кажуть, не підвели. Вивчили матчасть, просочилися стилістикою та духом часу, але не більше. У результаті до 1959 року було створено абсолютно оригінальний автомобіль, який цілком задовольняв вимогам, що йому пред'являлися, протягом двадцяти з лишком років лише з незначною модернізацією — аж до настання вісімдесятих.
Packard Caribbean 1955
Тут, щоправда, радянські конструктори перед американцями мали значну фору — їм не потрібно було економити і прагнути здешевлення автомобіля. «Чайку» планували виробляти лише для обмеженого кола осіб. Люди в СРСР навіть не знали, скільки вона коштує, лише припускали. Машина ніколи не продавалася приватникам. «Чайка», якщо це не був службовий транспорт, була немов Зірка Героя. Нею нагороджували Михайла Шолохова, Юрія Гагаріна, Валентину Терешкову та Галину Уланову Конструктори з Горького А. Просвірін та М. Юмашев надії керівництва виправдали. “Чайка” набагато обійшла свого попередника – ЗІМ – за всіма параметрами. Замість кузова (на тому етапі він себе не цілком виправдовував) лімузину дісталася Х-подібна рама, до якої через спеціальні гумові проставки кріпився неймовірно виразний кузов роботи художника Бориса Борисовича Лебедєва.
Що спільного у «Чайки» та «Шишиги»
Якщо розібратися, у радянському автопромі раніше не було нічого подібного. ГАЗ-13 увібрав безліч інновацій: 3-діапазонна автоматична трансмісія з кнопковим перемиканням, гідравлічний підсилювач рульового керування, вакуумний підсилювач гальм, безкамерні шини Зрозуміло, що керувати таким автомобілем було значно легше, ніж колись. На голову зріс і рівень комфорту.
Спочатку «Чайку» комплектували 5-діапазонним радіоприймачем з автоматичним налаштуванням (пізніше він удосконалився) та електричним приводом телескопічної антени.
Двигун – V-подібна “вісімка”, спроектована спеціально для цього автомобіля. Кажуть, інженери під час його розробки надихалися ідеями «крайслерівського» V8. Але навіть якщо так, значна кількість рішень, ухвалених під час створення ГАЗ-13, виявилася революційною для того часу. Блок циліндрів, поршні та ряд інших складових 5,5-літрового та 195-сильного V8 були виконані з алюмінієвих сплавів, що дозволило значно знизити вагу автомобіля та водночас додати йому динаміки та економічності. «Сотні» ГАЗ-13 досягав уже за 20 секунд розгону. Максимальна швидкість – 160 км/год. Що ще потрібне представницькому лімузину? Мотор виявився настільки вдалим, що його згодом, модернізувавши, ставили на низку горьківських вантажівок — наприклад, ГАЗ-53 та ГАЗ-66.
Лімузин фактично вважався 7-місним – в салоні було два відкидні крісла для охоронців.
Чимало виявилося і нововведень щодо електрики. Чого варті лише одні електросклопідйомники! По суті «Чайка» показала всі можливості світового автопрому тих років, включаючи навіть кондиціонер. Спочатку це був громіздкий 300-кілограмовий пристрій вітчизняного виробництва. Але потім начебто перейшли на японські Toshiba. Перший із таких дістався броньованій «Чайці» Хо Ші Міна.
ГАЗ-13Б
Лімузин переробкам піддавався трохи. Кілька кабріолетів для роботи на парадах було зроблено для Міністерства оборони. Відомо кілька фаетонів із частково жорсткою передньою частиною даху. Але найбільшого тиражу отримала так звана медична версія «Чорний лікар» — універсал на базі ГАЗ-13, який працював як медичний супровід важливих осіб, а також просто в ролі привілейованої швидкої допомоги.
ГАЗ-РАФ-13С. Переробка в універсал проводилася у Ризі на заводі РАФ, звідси зміни у шильдику. Все чесно.
За всієї заявленої “дрібносерійності” виробництва з 1959 року по 1981-й на заводі в Горькому було зібрано 3179 екземплярів автомобіля, приблизно по 150 “Чайок” щорічно. З 1976-го до виробництва ГАЗ-13 приєдналося складання більш просунутої та розкішної моделі – ГАЗ-14. Але про неї вже в інший раз
Між початком робіт з ГАЗ-14 та початком виробництва нової моделі пройшло більше десятиліття.
Сьогодні конвеєри ГАЗ у Нижньому продовжують випускати легкові автомобілі. Але з легендарними лімузинами вони не мають нічого спільного. Місце ж “членовозу” має зайняти автомобіль марки Aurus.
Источник: zefirka.net
