У фільмі «Золоте теля» сусіди по комуналці висікли Васісуалія Лоханкіна за невчасно згашене світло. Ця історія, можливо, і перебільшена, але має під собою досить реалістичну основу. До різк, звичайно, у радянських комуналках справа не доходила, але нарватися на невдоволення «співмешканців» через недотримання загальноприйнятих правил було легко. До речі, зведення житлових законів часто йшло врозріз із офіційним законодавством. З досвідченими мешканцями сперечатися було собі ж гірше. А новачкам швидко вказували їхнє місце.
Різношерстість комуналки
Спочатку комунальні квартири замислювалися як тимчасовий захід для поліпшення житлових умов. Були комуналки у Росії до революції, пережили вони всю радянську епоху, продовжують існувати й через чверть століття з розпаду Радянського Союзу. Але максимальна популярність прийшла до комунальних квартир після 1917 року – у період так званих ущільнень. Тоді молода радянська держава, яка вирішила зрівняти громадян у їхніх правах та добробутах, відбирала їхню приватну власність. Вилученню підлягали і надлишки житлоплощі.
Тому першими мешканцями радянських комуналок стали вчорашні капіталісти, чия власність перетворилася на суспільну. Далі до них приєднувалися ті люди, які окрему квартиру собі дозволити не могли чи не хотіли. Тож до середини минулого століття публіка в комуналках зібралася найрізноманітніша. Все це сприяло формуванню вельми специфічного довкілля, особливого комунального менталітету, що часто грішить конфліктами, неохайністю, неповагою до чужого особистого простору і навіть донесенням.
Підвалини комунальної «сім'ї»
У Радянському Союзі мав чинність універсальний документ «Правила користування житловим приміщенням». Цю інструкцію було створено для регулювання квартирного побуту. У комуналках цей текст часто лежав на видному місці з підкресленим червоним чорнилом пунктами для привернення уваги мешканців. Особливе місце приділялося дотриманню тиші. Наприклад, після 20:00 не можна було голосно дивитися телевізор і розмовляти підвищеними тонами.
Початківців настільки казармові правила часто не влаштовували, але зазвичай їм доводилося упокорюватися з думкою більшості. Безстрашними порушниками такого роду правил були лише алкоголіки, які періодично влаштовують у комуналках гучні «виступи» після рясних зловживань. Отже існування регулюючих положень зовсім не гарантувало їхнього неухильного дотримання.
Як контролююча дотримання порядку інстанції міг бути так званий квартуповноважений, який обирається мешканцями і виступає сполучним з жилконторою. За відсутності такої людини мешканцям комуналок доводилося самоорганізовуватись. А через колективну фантазію і безліч думок зведення правил часто розросталося до немислимих тонкощів.
Своє та «нічийне»
Простір комуналок негласно поділявся на свій і загальний. До першої категорії належали окремі кімнати мешканців. Простором без господаря вважалися місця спільного користування коридори, санвузли та кухня. Насправді, зазвичай виходило, що за громадські території ніхто не відповідав. Тому в більшості випадків виглядали такі місця похмуро.
Все, що виходило з ладу або набувало непривабливого вигляду на загальних площах, могло не впорядковуватися роками. У вузьких захаращених коридорах сушили білизну, складували рідко використовувані та непотрібні речі, що заважало підтримці порядку. Забиралися в загальних кімнатах за графіками чергувань, які часто не дотримувалися. І тоді житловий простір перетворювався на свинарник. Перед недисциплінованими сусідами пасували навіть найохайніші мешканці, пускаючи чистоту та порядок на самоплив.
До столу – за графіком
У найприблизніших комуналках із дружнім кліматом люди готували і сідали до столу спільно, попередньо обмовляючи меню. Але частіше все ж таки в спільній кухні встановлювали черговість, що регламентувалося відповідним розкладом на стіні. Багато залежало від кухонної площі. У дуже тісних кімнатах містилися лише пара плит та один обідній стіл. У таких випадках розподілялися безпосередньо конфорки – по одній на кожного мешканця. Тому поверхня однієї й тієї ж варильної поверхні рясніла контрастами. Частина її могла бути в чистоті, відокремлена негласною межею сусідського шару жиру.
У холодильнику, якщо такий був, продукти підписувалися або зберігалися на відведених кожній окремій кімнаті полицях. Взимку, щоб уникнути непорозумінь і навіть крадіжки, авоськи з їжею можна було вивішувати за вікнами своїх кімнат. Яскраві грона сітківок, розкиданих по фасаду будівлі, безпомилково вказували на те, що це комуналка.
Іменні унітазні сидіння
Болючими місцями радянських комуналок були туалет з ванною. Ванни в таких квартирах часто взагалі не приймали, вважаючи цю процедуру негігієнічною. Обмежувалися звичайним душем у встановленій графіком черговості. Скрупульозні сусіди дозволяли собі контролювати «банний» регламент, підраховуючи, хто і коли приходить купатися і як довго перебуває під душем. Надмірна тривалість водних процедур припинялася наполегливим стукотом у двері. Якщо ж купання у ванні у комунальній «сім'ї» допускалося, то можливі черги та вечірні скандали попереджалися тим самим погодинним графіком. Причому програма відвідування душу та ванни не була єдиною, тому що в другому випадку на кожного мешканця витрачалося куди більше часу.
Окрема практика стосувалася безпосередньо туалетів радянської комунальної квартири. Стіни цього приміщення зазвичай обвішувалися іменними сидіннями для унітазу – кожна сім'я мала своє. За таким же принципом підписувалися і туалетний папір з моменту його впровадження у цивільний побут. Із цього приводу існує жарт про те, як у тотально підозрілі сталінські 30-ті жителі радянської комуналки організували донос на сусідів. Останні звинувачувалися у троцькізмі з правим ухилом через використання у туалеті газет із портретами вождя.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/230519/43171/
Источник: zefirka.net
