За пропагандистську творчу працю, яка впевнено спрямовувала суспільство у правильно обраному курсі, художник Кокорекін наділявся в Москві преференціями, які мало хто тоді мав. Олексію Олексійовичу дозволялося відвідувати закордон. Наприкінці 1959-го разом із подарунками близьким він привіз москвичам давно забуту середньовічну віспу. Безпрецедентно оперативні заходи, вжиті московською владою та службами, дозволили моментально зупинити поширення одного з найстрашніших у світі захворювань.
Історична епідситуація з віспою в Росії та перша вакцинація
Перша результативна боротьба з віспою розпочато Росії імператрицею Катериною Великою, яка особистим прикладом навчила країну щеплюватися. У Росії 18 століття від натуральної віспи гинула кожна сьома дитина. До кінця століття всі учні кадетських корпусів, які до того моменту не перехворіли на віспу, підлягали варіоляції. Але незважаючи на те, що Катерина навіть видала указ про неухильне осприщеплення, масове поширення вакцинація набула лише 1801 року.
У 1815-му започаткували виборчий комітет, а пропагандою вакцинації займалося Вільне економічне суспільство. Його члени розсилали країною віспову матерію, контролювали підготовку вісповивачів, поширювали брошури як російською, і іноземними мовами. Пізніше функції оспощеплення перейшли до земських установ. Однак, до початку Великої Жовтневої революції обов'язкову вакцинацію все ще не було введено, що позначалося на смертності серед заражених віспою.
Індійський похорон і смерть після прильоту додому
Наприкінці грудня 1959-го в аеропорту Внуково приземлився літак із художником Кокорекіним у числі пасажирів. Олексій повернувся з Індії днем раніше запланованої дати, пройшов прикордонно-митний контроль та попрямував до коханки. Його трохи турбував кашель, але стан легкої застуди московською зимою його не насторожило. Обдарувавши пасію екзотичними подарунками, наступного ранку поїхав додому до дружини та близьких, яким також привіз безліч закордонних презентів.
Тим часом стан Кокорекіна погіршувався, з'явився жар, і він був змушений звернутися за медичною допомогою. Після огляду чоловіка було екстрено госпіталізовано до інфекційного відділення, а вранці помер. На розтині тіла за збігом причин виявився досвідчений вірусолог академік Морозов, який одразу озвучив страшний вирок: смерть внаслідок зараження чорною віспою. Після оперативних розглядів з'ясувалося, що художник відвідував Індію для вивчення тамтешньої культури.
Допитливість та професійний інтерес привели його на ритуал спалення померлого від віспи місцевого брахмана. Кокорекін, взявшись замальовувати процес з натури, швидше за все торкався речей, що належали померлому. Оскільки інкубаційний період осіннього вірусу в людському організмі становить приблизно два тижні, безпосередньо до повернення додому він навіть не підозрював, що заразився небезпечною хворобою.
Перші заражені та розворот літака прямо в небі
Уся серйозність становища вималювалася вже через два дні: віспу діагностували у співробітниці боткінської реєстратури, яка приймала хворого художника, що оглядає його лікаря і навіть підлітка, що розміщувався в лікарні поверхом нижче (судячи з усього, інфекція передалася по вентиляційному каналу). Через тиждень підозрілі симптоми з'явилися ще у кількох пацієнтів тієї ж таки лікарні. Взятий зі шкіри одного з них матеріал відправили на дослідження в НДІ, звідки надійшла очікувана відповідь: вірус натуральної віспи. Інформацію негайно донесли до вищого керівництва, розуміючи, що столиця, а й увесь СРСР під загрозою небезпечної епідемії. Цього ж дня на нараді першого секретаря затвердили комплекс невідкладних заходів.
На плечі КДБ лягло завдання за лічені години виявити всіх, хто контактував з художником з хвилини його посадки в Індії. Протягом кількох тижнів Кокорекін встиг поспілкуватися з однією тисячею людей, виявити яких здавалося чимось нереальним. МВС, КДБ та МОЗ ізолювали всіх, хто навіть потенційно міг перетинатися з інфікованим. Одна з таких виявилася викладачем інституту, яка приймала після іспити десятки студентів. Було вирішено оголосити карантин у всьому ВНЗ. Стояла мета знищити всі привезені художником з Індії подарунки, які заповзятливі володарки рознесли комісійками. Але протягом доби було встановлено та поміщено до карантину продавці та відвідувачі комісійних магазинів, а самі індійські товари спалені.
Тисячам хворих та обслуговувальному персоналу Боткінська лікарня, в якій помер Кокорекін, заборонили залишати стіни медустанови. У бік Москви їх резервних сховищ вирушили колони вантажівкою з необхідною провізією. А в європейському небі навіть розгорнули літак, що прямував до Парижа, одним з пасажирів якого виявився знайомий Кокорекіна.
Закрита Москва та перемога над інфекцією
Столиця вмить перейшла на закони воєнного часу. Москва скасувала будь-яке авіаційне та залізничне сполучення, перекрили всі автодороги. Посилені медичні бригади цілодобово виїжджали на адреси підозрілих хворих, розвозячи їх інфекційними відділеннями. Загалом в ізольованих стаціонарних палатах за тиждень опинилося близько 10 тис. осіб. Єдино можливим способом зупинити вірус та врятувати сотні тисяч москвичів порахували оперативну вакцинацію. З усієї країни сюди доправили мільйони доз спеціальної сироватки.
Кололи всіх: корінних мешканців, які приїхали на новорічні вихідні гостей міста. Щеплювальні пункти безупинно працювали на заводах, фабриках, в установах, на вокзалах та вулицях. Уральські фармпідприємства посиленими темпами випускали у великих обсягах вакцину. Протягом півтора тижні було щеплено понад 9 мільйонів людей. Це виявилося безпрецедентною у всьому світі акцією вакцинування населення не лише за масштабами, а й за термінами. За підсумками віспою заразилося 45 людей, троє з яких померли. Спалах інфекції було зупинено менш ніж за 3 тижні.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/250320/45894/
Источник: zefirka.net
