Як склалася доля коня, інтелект якого прирівнювали до людського

Його вважали геніальною твариною та за інтелектом прирівнювали до людини. Про нього писали газети, подивитися на нього з'їжджалися люди з усіх куточків світу. На жаль, слава була не довгою, і за нею було викриття. В останні роки життя його забули. Невідомо, чи здатні коні відчувати так само, як люди, але якщо так, то коню на прізвисько Розумний Ганс можна було тільки поспівчувати.

Кінь-геній?

Наприкінці XIX століття вчитель математики Вільгельм фон Остін, що вийшов на пенсію, загорівся модною на ті часи ідеєю розвинути у тварин інтелект. Спочатку він спробував навчити арифметичному рахунку кішок, але безуспішно. Потім взявся за ведмедя, але марно. Тоді Остін вирішив спробувати навчити коня.

В.Остін, власник диво-коня.
У 1888 році старий купив лоша породи орловський рисак, яка вважалася у наїзників найбільш контактною та навчальною.
Остін назвав вихованця Гансом і приступив до занять, причому поводився на «уроках» дуже дратівливо. Він часто кричав на коня і навіть бив його. І раптом сталося диво: під час одного з таких занять старий написав на дошці цифру «три», і кінь у відповідь тричі вдарив копитом. Остін був щасливий. З цього моменту Ганс почав демонструвати власнику неймовірні здібності. Що б не запитав господар (чи то арифметична задача або якась дата в календарі), кінь на все відповідав правильно, відстукуючи копитом необхідну кількість разів.

Фон Остін почав виступати з Гансом перед вуличною публікою, і щоразу ці уявлення справляли справжній фурор. Кінь вираховував приклади з дробами, міг відгадати ім'я людини з натовпу, розрізняв кольори, переваги монет, обличчя людей і навіть міг відрізнити чистий музичний акорд від дисонансного. Що дивно, Ганс правильно відповідав не лише на усні запитання, а й на письмові, з чого виходило, що він вміє читати німецькою.
Чутки про незвичайного коня облетіли всю Німеччину. Проте Остину хотілося як народної слави, а й визнання на офіційному рівні. Але як привернути увагу уряду? І тут старий придумав хитромудрий хід.
Влітку 1902 року він дав оголошення у військовій газеті: «Продається чудовий жеребець. Він розрізняє десять кольорів, читає, знає чотири арифметичні дії тощо». Звичайно, Остін зовсім не збирався продавати Ганса, але його прийом спрацював: вже наступного дня в будинок до нього стукали офіцери кавалерії. Насправді вони прийшли більше з цікавості, а заразом і через бажання посміятися над диваком, який уявив про свого коня казна-що. Однак після того, як Остін продемонстрував офіцерам унікальні здібності Ганса, бажання жартувати одразу зникло, і вони пішли під величезним враженням.

Незабаром про здібності коня вже говорила вся армія, і інформація дійшла навіть до міністра освіти, не кажучи вже про зарубіжних журналістів. Про Ганса навіть написала газета Нью-Йорк таймс, втім, її заголовок звучав дещо іронічно: Чудовий берлінський кінь! Він уміє все, але тільки не говорить!»

Щоб дослідити феномен коня, створили спеціальну комісію «експертів», що складалася із 13 осіб. Серед них були ветеринар, дресирувальник цирку, офіцер кавалерії, директор столичного зоопарку і навіть кілька шкільних вчителів. Очолював комісію авторитетний психолог Карл Штумпф. Через кілька місяців «досліджень» було винесено вердикт: з боку власника не виявлено ознак шахрайства, і його тварина справді видає правильні відповіді самостійно з ймовірністю майже 90%.

Викриття
Карл Штумпф як людина дуже освічена не могла повірити своїм очам, але ж він особисто проводив дослідження! Щоб остаточно переконатися в тому, що він не збожеволів, Штумпф попросив свого учня Оскара Пфунгста детальніше вивчити феномен коня.

Ганса знову піддали експериментам, які проходили у дворі Берлінського університету психології. Згідно з методами, які розробив його вчитель, Пфунгст урізноманітнив умови, в яких опитували коня. Наприклад, Ганс відповідав питанням як самого Остіна, і незнайомих людей, без присутності господаря. Також він «працював» як один, так і в присутності інших коней. Під час іншого блоку експериментів йому навіть заплющували очі, вимагаючи, щоб він стукав копитом наосліп.
Кінь був украй змучений нескінченними дослідженнями і часом відмовлявся працювати. Кілька разів він навіть лягав копитом експериментаторів, але ті були непохитними.

Нарешті, Пфунгст вдалося виявити цікаву закономірність. Кінь завжди відповідав правильно, якщо йому запитував сам господар і якщо Ганс його бачив. Якщо ж Ганс чув лише голос старого, його людський інтелект безвісти пропадав. Крім того, у тих випадках, коли господар пропонував тварині вирішити завдання, відповіді на яке не знав, Гансу вдалося правильно відповісти лише в 6% випадків. Те саме відбувалося і в роботі зі сторонніми людьми: Ганс справлявся із завданням тільки в тому випадку, якщо «екзаменатора» він бачив і якщо той знав відповідь на своє запитання.
Дослідження показало, що Ганс – звичайний кінь, просто надзвичайно чуйний та хитрий. Після кожного стукоту копитом він уважно стежив за реакцією людини, вловлюючи, коли треба зупинитися. Від його уваги не вислизали ні міміка, ні вираз очей, ні поза. Як виявилося, якщо людина знає відповідь на своє запитання, вона мимоволі видає себе, навіть якщо намагається здаватися неупередженим.
Щоб закріпити результат, Пфунгст успішно навчив такій же методиці свого собаку Нору, а потім і сам навчився читати думки.

Карикатура в іноземній пресі
У своїй доповіді «Розумний Ганс. Вклад в експериментальну психологію тварин і людини» Пфунгст заявив, що, вивчивши поведінку коня, тепер може за своїм бажанням викликати у Ганса будь-яку реакцію, навіть не ставлячи відповідного питання, а лише за допомогою своєї міміки та тих чи інших рухів».

Тим часом сам Остін дуже образився за свого коня і не повірив висновкам Пфунгста, назвавши їх «науковим жартом». Якийсь час він ще гастролював з Гансом німецькими містами, а потім поїхав до Пруссії, де незабаром помер.
Подальша доля Ганса склалася сумно. Ним зацікавився багатий ювелір, який таки вирішив довести, що кінь – геній. Він забрав Ганса собі, поставив у стійло з двома іншими кіньми та годинами «тестував» тварин.

Карикатура в іноземній пресі
Починаючи з 1916 року про Ганса ніхто нічого не чув. Подейкували, що в Першу світову війну його використовували за прямим призначенням – запрягали в візки, змушуючи перевозити боєприпаси. А його дивовижні здібності вловлювати реакцію людини в науковому середовищі назвали ефектом розумного Ганса.