Шпіцберген – унікальна територія, що адміністративно належить Норвегії, але передбачає право видобувати її ресурси понад 50 країнам. Сьогодні постійну присутність на архіпелазі підтримують лише росіяни та норвежці. Чому Шпіцберген має особливий економічний статус? Як на ньому з'явилися російські поселення і що цікавого є на острові?
Нічійна земля
Шпіцберген – архіпелаг у Північному Льодовитому океані з кількох десятків островів, найбільшими з яких є однойменний Шпіцберген, Нордаустландет та Еджейя.
Офіційно історія краю починається в 1596 році, коли загублену в Арктиці сушу відкрив голландський мореплавець Віллем Баренц. Протягом кількох століть острови були притулком китобоїв та мисливців з різних країн. Претензії до володіння архіпелагом висували Британія та Данія.
Однак найбільш наполегливими з усіх виявилися норвежці та росіяни. Перші стверджували, що острів відкрили вікінги ще у ХІ столітті. Другі парирували: археологічних свідчень присутності вікінгів на островах немає, а от уламки кораблів та предмети побуту російських поморів, що датуються XV-XVI століттями, на Шпіцбергені є.
Старі поселення мешканців Шпіцбергена
Перчинку в суперечку додавало виявлення на архіпелазі великих запасів викопного вугілля. З урахуванням того, що родовища Сибіру та Крайньої Півночі були тоді слабко вивчені, відкриття вугільних шахт дозволило б контролюючій країні розвинути весь регіон.
Суперечку вирішила дипломатія. З 1920 по 1925 року міжнародним співтовариством було прийнято два визначальні статуси суші документа. Один із них передав суверенітет над Шпіцбергеном Норвегії, інший зробив з архіпелагу вільну економічну та демілітаризовану зону.
Як на Шпіцберген з'явилися російські поселення?
Доля Шпіцбергена вирішувалася в період становлення поки що слабкої радянської влади. У імперський період позиція Санкт-Петербурга була досить жорсткою: архіпелаг має належати росіянам.
Про цю позицію знову згадали у 1930-х роках, коли на найбільшому острові, як гриби після дощу, почали з'являтися радянські шахтарські селища. 1947 року Норвегії довелося визнати особливі економічні інтереси СРСР у регіоні.
Як десятки років тому, так і сьогодні, заселено лише найбільший однойменний острів. Радянський Союз активно розвивав видобуток вугілля і лов риби, проте з його розпадом порушилися ланцюжки постачання. Грошей стало не вистачати, і жителі роз'їхалися, покинувши багато населених пунктів.
На даний момент за Росією залишилося лише два поселення – Баренцбург (близько 500 осіб) та науковий центр Піраміда (до 50 осіб улітку). Інші занедбані. У норвежців 2 селища та 2 дослідницькі пункти загальною чисельністю близько 2500 осіб.
Містечко Баренцбург
До 1995 року чисельність росіян на острові перевищувала норвежців. Відновлення російської присутності в регіоні розпочалося у 2010-х роках. 2015 року архіпелаг навіть відвідав колишній віце-прем'єр Уряду країни Дмитро Рогозін.
Норвежцям, зі зрозумілих причин така активність не дуже подобається. Це виявляється у дипломатичних протестах та спробах обмежити країну-суперника в економічному освоєнні регіону.
Як живуть тут росіяни та норвежці?
Більше половини суші вкрита льодовиками. Тут багато гір та фіордів. Клімат арктичний, а природа практично недоторкана людиною: дика, холодна та небезпечна. Втім, покинутим куточком планети Шпіцберген не є.
Норвегія прославилася будівництвом Світового банку насіння на архіпелазі. Вважається, що у разі настання апокаліпсису, 4 мільйони зразків оброблюваних культур, прихованих у бункері під землею, дозволять відродити землеробство.
Знаменитий норвезьке місто Лонгір – єдине в регіоні. У місті є вся необхідна для життя людей інфраструктура і навіть заснований університет.
Росіяни на архіпелазі
Баренцбург існує за рахунок видобутку кам'яного вугілля та туризму. Вугілля йде на експорт та забезпечує власні потреби поселення. Туристів приваблюють сувора арктична природа та місцева радянська архітектура. На рік сюди приїжджає погостювати кілька десятків тисяч людей.
У Баренцбурзі є дитячий садок, школа, лікарня, порт, церква, багатоквартирні будинки. Як на норвезькій частині, так і в російській, живуть переважно співробітники держустанов. Без високих місцевих зарплат та держзабезпечення на острові не вижити. Зарплати у регіоні становлять від 40 до 100 тисяч рублів, на норвезькій стороні – 26 тисяч крон у середньому (2600 євро).
За радянських часів громади жили окремо. Сьогодні росіяни та норвежці вільно спілкуються один з одним, проводять спільні спортивні, культурні та розважальні (для туристів) заходи.
Втім, автомобільних шляхів між селищами немає. Дістатися з одного пункту в інший можна тільки морем, повітрям або на снігоходах.
Источник: zefirka.net
