Після утворення в 1922 році Радянського Союзу нова держава надовго виявилася викреслена зі світового олімпійського руху. Попри досягнення атлетів СРСР, всі довоєнні спроби брати участь у олімпіадах закінчувалися невдачею. Перелом стався після 1950 року, коли Міжнародний олімпійський комітет (МОК), зацікавившись успіхами радянських спортсменів, запропонував Москві створити олімпійську збірну для поїздки до Гельсінкі.
Чому СРСР не посилав своїх спортсменів на Олімпіади до 1952 року
Олімпійські ігри 1948, Лондон.
Після зміни суспільного устрою Радянський Союз не поспішав брати участь у змаганнях світового масштабу з кількох причин. По-перше, між молодою соціалістичною державою та капіталістичними країнами були присутні політичні розбіжності, які заважали позитивним відносинам, у тому числі й у галузі спорту.
По-друге, Олімпійські ігри 1936 проводилися в країні потенційного противника – фашистської Німеччини, яка буквально через півмісяця після закінчення Олімпіади стала зачинщицею нової світової війни.
По-третє, після 1945 СРСР відновлювався з руїн і піднімав економіку, тому підготовка спортсменів для міжнародних змагань пішла в цей період на другий план.
Крім того, розвиток довоєнного спорту базувався на гаслі «Будь готовий до праці та оборони», що означало одне: країні були потрібні фізично підготовлені захисники батьківщини, а не олімпійські досягнення окремих спортсменів. Тому після Великої Вітчизняної війни необхідно було переглянути підготовку з деяких видів спорту, оскільки колишні методики тренувань просто застаріли.
У 1948 році радянська делегація як спостерігачі відвідала Олімпіаду XIV в Англії, щоб вивчити особливості тактики команд та специфіку індивідуальної техніки спортсменів; а також дізнатися про рівень підготовки та організацію олімпійських ігор.
Як утворився олімпійський комітет СРСР
Ніна Аполлонова Пономарьова – метателька диску, «залізна леді» Радянського Союзу.
Втім, незважаючи на державні труднощі, спортсмени Союзу вже в 1946 р. мали світове визнання таких видів спорту, як важка атлетика (штанга), футбол, баскетбол. Через рік у міжнародній федерації значилися радянські плавці, шахісти, легкоатлети, борці та ковзаняри. Через два – волейболісти з лижниками.
Атлети СРСР брали участь і перемагали у багатьох світових та європейських змаганнях. Ігнорувати успіхи соціалістичної держави на спортивній ниві стало неможливо, і в 1950 МОК відправив до Москви запрошення на Гельсінську Олімпіаду. На установчих зборах, що відбулися в столиці наприкінці квітня 1951 року, було створено Олімпійський комітет СРСР. За два тижні, у травні, країна стала членом МОК зі своїм представником – Костянтином Олександровичем Андріановим, який очолював союзний Олімпійський комітет.
Дебют радянських спортсменів у Гельсінкі. У яких видах спорту радянські спортсмени показували найкращі результати
Віктор Чукарін – радянський гімнаст, заслужений майстер спорту СРСР (1951).
Відкриття XV Олімпійських ігор відбулося 19 липня 1952 року у Фінляндії. Спортсмени країни, яка вперше стала учасницею Олімпіади, за підсумками змагань опинилися на другому загальнокомандному місці, поступившись лише команді зі США.
Збірна Радянського Союзу, що складалася з 295 осіб (40 жінок та 255 чоловіків), у сукупності здобула 71 медаль: 19 бронзових за третє місце, 30 срібних – за друге та 22 золотих – за перше. За видами спорту, золоті нагороди розподілилися таким чином: спортивна гімнастика – 9 медалей (з них 3 завоював Віктор Чукарін), боротьба – 6, важка атлетика – 3, стрілянина – 1, академічне веслування – 1.
Вид спорту «легка атлетика» приніс дві золоті медалі, одна з них дісталася Ніні Пономарьовій-Ромашковій, яка встановила на другий день змагань рекорд з метання диска з результатом 51,42 метра. Другу золоту нагороду вручили Галині Зибіній, яка показала світовий рекорд у штовханні ядра.
За кількістю срібних нагород також лідирувала спортивна гімнастика – медалями нагородили одну команду та 6 осіб, серед яких Марія Гороховська стала володаркою 4 медалей. Легкоатлети, які посіли другі місця, здобули 8 срібних медалей, та 7 бронзових – за третє місце.
Тренувалися спортсмени у Союзі, приїжджаючи до Фінляндії лише на час участі у змаганнях. Проживали цей період в олімпійському – «соціалістичному» – селі, побудованому на прохання СРСР, щоб відокремитися від представників капіталістичної сторони.
Як проходили Олімпійські ігри в Москві і чому багато західних країн не брали в них участі
XXII літні Олімпійські ігри проходили у Москві з 19 липня по 3 серпня 1980 року.
Дев'ятнадцятого липня 1980 р. у Москві відбулося відкриття XXII літніх Олімпійських ігор. Вперше змагання проходили на території соціалістичного табору, а тому організації приділяли особливу увагу, щоб уникнути критики та негативного порівняння. Старання не були марними: олімпійське свято пройшло у теплій дружній атмосфері та з великою кількістю нових досягнень. Так, за 16 днів спортивних змагань учасники встановили 36 світових, 39 європейських та 74 олімпійських рекорди.
Окрім високого спортивного та організаційного рівня змагань, фахівці відзначили і відсутність споживання допінгу – жоден тест на нього, з 9292 аналізів, не виявив у спортсменів заборонених МОК стимулюючих препаратів. За словами принца де Мерода, який очолював медичну комісію: «Олімпіаду в Москві можна вважати найчистішою за історію олімпійських ігор».
Спортивне свято не зіпсувало навіть бойкоту низки капіталістичних країн, які ігнорували московську олімпіаду: за однією версією, через переслідування в СРСР інакодумців, за іншою – через введення військ до Афганістану. Призвідниками бойкоту стали представники США, Канади та Великобританії. Загалом до Москви відмовилися їхати олімпійські комітети понад 60 держав. Серед них: Південна Корея, Туреччина, США, Японія, Канада, ФРН та ін.
Однак, незважаючи на бойкот своєї країни, багато спортсменів приїжджали приватним порядком та виступали під прапором МОК. Таким чином, крім офіційних учасників із 81 держави, до Москви прибули команди: з Італії, Австралії, Швейцарії, Ірландії тощо. Під своїм національним прапором виступали лише спортсмени Західної Європи зі Швеції, Австрії, Греції, Мальти та Фінляндії.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/100520/46357/
Источник: zefirka.net
