У історії визначення кордонів територій радянських республік було багато, здавалося б, нелогічних рішень. Більшовики перекроювали карту, виходячи з міркувань поточного моменту, вважаючи, що у майбутньому єдиного радянського народу це стане зовсім неважливим.
Так сучасний Казахстан виявився власником північних територій, у яких казахи становлять меншість.
Колись цей край був батьківщиною Уральського козацтва. Чому більшовики віддали його Казахстану?
Яєцьке козацтво
Першу згадку про уральське козацтво в літописах відносять до 1591 року, коли ці підрозділи взяли участь в одному з походів московського царя.
З того часу простежується історія козачого війська, що розселилося на берегах річки Урал, який тоді називали Яїком. Поповнювалося місцеве населення у складі вихідців з Дону, Поволжя, люда. Козаки нерідко брали за дружини дівчат зі степових народів.
Як і інші козацькі війська, жителі Яїка перебували в особливих відносинах з владою. На відміну від росіян вони були особисто вільними. У общинній власності у станицях на берегах Яїка знаходилося чимало землі для успішного господарювання.
Але натомість на особисту свободу, великі наділи та звільнення від деяких податків кожен козак мав відслужити в армії 25 років.
На багато століть яєцьке козацтво стало своєрідним прикордонним буфером Російської імперії. Не лише зробило їх особливим станом, а й додало риси етнічного своєрідності.
Яїцькі козаки були переважно старообрядцями.
Після їхньої участі у повстанні Пугачова, Катерина вирішила перейменувати річку на Урал, а найбільше поселення — на Уральськ, щоб «забути» про цей бунт.
Фото Уральська, 19 століття
На початку ХХ століття уральських козаків було близько 166 тисяч жителів. Вони брали участь у всіх війнах імперії. За невеликої чисельності 200 сімей з Уральського козачого війська були надані особистим дворянством за видатні військові заслуги.
Уральські козаки у Громадянську війну
Громадянська війна розколола козацтво по всій країні. Серед них були білі і червоні.
Але яєцьке козацтво здебільшого перейшло на бік адмірала Колчака.
Непримиренно вороже ставлення уральського козацтва до радянської влади наголошував у своїх нотатках Фурманов.
У відповідь 24 січня 1919 більшовики випустили наказ, який оголошував все козацтво ворогом радянської влади. Сучасні політичні організації козаків вважають, що цей день став початком геноциду козаків.
У боротьбі проти радянської влади уральське козацтво очолив отаман Володимир Толстов.
Восени 1919 року червоним вдалося розгромити основні сили адмірала Колчака.
Уральське козацьке військо виявилося відрізаним від своїх союзників. Козаки виявилися віч-на-віч із переважаючими їх силами червоних без найменшої надії на підкріплення та допомогу.
Козакам доводилося відступати на південний схід.
Але там уже добре зміцнився Фрунзе, який командував Туркестанським фронтом.
Мимоволі територіальне утворення Алаш-Орда перейшло на бік червоних.
У листопаді 1919 року Фрунзе розпочав масований наступ на уральських козаків з півдня.
Позбавлені ресурсів, уральські козаки зазнавали величезних втрат.
Марш смерті
Усвідомлюючи всю безнадійність ситуації, отаман Толстов згрупував тих, хто вижив. І прийняв відчайдушне рішення: повести людей, що залишилися, в марш-кидок на 1200 км до форту Олександрівський на Каспії. Там були запаси продовольства, боєприпасів та шанс поєднатися пізніше або з армією генерала Казановича, або з козацькими підрозділами Закавказзя.
З Толстовим пішли 16 тисяч людей, зокрема біженці. Жахливий похід голодних, поранених і замерзаючих людей крижаною пустелею з вітром і морозом у мінус тридцять відомий в історії як «Марш смерті». Живими дісталися близько 2 тисяч людей.
Найстрашніше було те, що коли козаки дійшли до місця призначення, з'ясувалося, що похід був безглуздим. Армію Казановича вже розтрощили червоні.
Залишки Уральського козачого війська Толстов повів у бік Персії, де їх чекали важкі роки еміграції.
Розділ території
Після перемоги червоних у регіоні було сформовано єдину Киргизьку (Казахську) радянську республіку.
Ленін дотримувався думки, що з визначенні кордонів все територіальні суперечки необхідно вирішувати на користь національних республік. Так він намагався задобрити національні еліти та зміцнити їх у бажанні увійти до нової радянської держави.
Оскільки казахська Алаш-Орда добровільно перейшла на бік червоних, центральна влада вирішила заохотити її спорожнілими після розгрому козаків землями.
Спочатку Казахстану віддали Оренбурзьку область. Але настійні звернення місцевого губкому змусили центральну владу повернути Оренбуржье до складу РРФСР. Інші ж козацькі землі залишилися в Казахстані.
Источник: zefirka.net
