Авіакатастрофа — справжнє пекло, яке лякає своєю безвихіддю. Але є люди, яким вдається врятуватись навіть у цих безнадійних обставинах.
За статистикою, яку веде спеціальна агенція в Женеві, за 60 років 157 людей випали з літака без парашута, вижили та розповіли про це. Що допомогло тим, хто врятувався?
Які стратегії поведінки здатні збільшити шанси успіху?
Шанси малі, але більше за нуль
Випадки, коли люди виживали після падіння з літака без парашута, зовсім не поодинокі. За весь час повітроплавання їх налічується не один десяток. Вивчення деталей того, що сталося, дозволило сконструювати максимально виграшну стратегію.
А у 2016 році відчайдушний каскадер Люк Ейкінс застосував її, вистрибнувши з літака та приземлившись живим та неушкодженим.
Шлях вниз довжиною сім — десять кілометрів триватиме хвилину. Після кількох секунд, коли свідомість буде замутнена через кисневе голодування, залишається достатньо часу, щоб збільшити свої шанси перемогти гравітацію.
Вигідні стратегії у повітрі
Аналіз випадків порятунку підказує, що справжній джекпот – ухопитися за великі уламки чи серед них. Вони й пригальмують швидкість польоту вниз і пом'якшать зустріч із землею.
Якщо це неможливо, то варто прийняти позу парашутиста – руки та ноги розкинуті убік, голова різко закинута вгору.
Груди у своїй вигинається колесом.
За такої пози відбувається мимовільний розворот тіла: горизонтально, але груди спрямовано землі. З погляду аеродинаміки це – найвдаліша поза для уповільнення вільного падіння. Спостерігати її і потренуватися можна в аеротрубі.
Якщо вдасться зловити вітер або висхідний потік, то важливо намагатися планувати разом з ними, «підгортаючи» руками та ногами.
Побачити мету
Коли деталі землі стануть помітні, варто оглянутися у пошуках найбільш вдалих варіантів приземлення.
Кущі, дерева, глибокий сніг, сіно – справжній успіх. До них потрібно спрямувати своє тіло всіма зусиллями. Рухи будуть схожі на поведінку плавця у воді: допомагаючи руками та ногами, він розвертає себе до мети.
Вигідним варіантом будуть похилі поверхні з можливістю ковзання: засніжений схил, похилий дах.
Можливо, вдасться побачити те, що дозволить пружинити при ударі: намет, навіс тощо. До речі, Ейкінс у своєму шаленому експерименті 2016 року приземлявся якраз на еластичну сітку.
Болото або густі зарості очеретів, високої трави – також зручний варіант.
Порятунок можуть забезпечити і тендітні конструкції. Пробивши їх, тіло втратить частину своєї швидкості. Дахи великих автомобілів, некапітальні споруди здатні “взяти удар на себе”.
Зустрітися із землею та вціліти!
Буквально на останніх метрах важливо згрупуватись. Для цього потрібно розвернутися, підібгати ноги, обхопити голову руками, напружити сідниці.
Удар бажано прийняти на зігнуті, пружні ноги.
Після цього відразу потрібно завалитися набік.
Зустрітися з водою та вижити!
При всій привабливості водойми як кінцева точка польоту мають підступність.
Для порятунку товща води має бути не менше 3 метрів.
Хороша новина – це може бути великий відкритий басейн.
Але вода – практично стислива. Тому удар об поверхню за силою буде нічим не слабшим, ніж об асфальт.
Тому стратегія «приводнення» зовсім інша.
Нирці радять йти у воду з мінімальною поверхнею в першій точці торкання. При цьому вдасться подолати поверхневий натяг води. А далі вона вже «м'якше» прийме до тями.
Це або «солдатиком» із прямими ногами вертикально вниз.
Або, навпаки, витягнувшись у струнку із зімкнутими кистями над головою. Максимальний удар приймуть він кінцівки, але це менш травматично, ніж удариться корпусом тіла про воду.
Незважаючи на те, що вода не так добра до падаючих зверху, як хотілося б, статистика каже, що «приводятися» все ж таки краще, ніж приземлятися, а тим більше – «прибетонуватися»!
Навіть у найекстремальнішій ситуації людина може вжити активних дій, збільшуючи свої шанси на порятунок.
Готовність боротися за своє життя, знання виграшних стратегій та зібраність допомагають вибратися навіть із справжнього пекла.
Источник: zefirka.net
