В умовах, коли зростають ціни на сировину для сільського господарства, а реалізація продукції стає проблематичною, аграрії змушені шукати шляхи виживання. Тваринництво стає ефективним інструментом для подолання кризових явищ. Про те, як багатопрофільне підприємство ПАОП «Промінь» на Харківщині, очолюване Євгеном Третяковим, вибудовує свою стратегію, розповідає сам аграрій.
— До повномасштабного вторгнення ми, аграрії, навіть не усвідомлювали, наскільки добре жили, — з гіркотою зазначає Євген Третяков. — Так, гроші рахували, але не доводилося зважати на кожну копійку, як зараз. Планували розвиток, брали обладнання в кредит чи лізинг, за яке тепер мусимо розраховуватися. Віримо, що це не марно, що війна закінчиться, і ми зможемо спокійно працювати. Саме цією мрією керуємося, коли продовжуємо планувати.
Молочарство: виваженість у кожному кроці
ПАОП «Промінь» продовжує функціонувати та розвиватися, хоч і повільніше, ніж планувалося. Життєві реалії змушують шукати резерви та оптимізувати витрати.
Одним із ключових елементів стабільності господарства є тваринництво. Здавалося б, поголів’я голштинської породи, яке дає молоко з високою жирністю, — це звична справа. Проте секрет успіху криється в деталях. Для першого запліднення нетелів використовують виключно сексовану сперму голштинських плідників з Канади та США. У разі невдачі застосовують сперму джерсейської породи, яка, за спостереженнями господарників, демонструє вищу результативність. А джерсейські корови славляться молоком з високим вмістом жиру. Таким чином, завдяки такому підходу, середній показник жирності молока на фермі протягом року становить 4–4,2%. Порівняно з базовим показником 3,4%, господарство постійно отримує доплати за додатковий жир, що є суттєвим фінансовим плюсом.
— Однак цього недостатньо, — зізнається Євген Третяков. — Цього прибутку не вистачає, щоб компенсувати зростання цін на корми. Продуктивність — поняття відносне. Ми підрахували, що соя збільшує надої на півтори тонни молока, що здавалося позитивним фактом. Але, порівнявши фінансові показники, виявили: щомісяця на соєвий шрот витрачали 2 млн гривень, а додатково заробляли на молоці лише 700 тис. гривень, що призводило до щомісячного збитку в 1,3 млн. Отже, немає сенсу використовувати дорогий корм для підтримки надоїв, втрачаючи прибуток. Тому ми замінили соєвий шрот на кукурудзяну барду. Свідомо пішли на зниження надоїв до 26–27 літрів на добу на корову, але зберегли рентабельність і якість продукції.
Через тваринництво ПАОП «Промінь» переробляє близько 35% вирощеної в рослинництві продукції. Щороку 500 га виділяють під силосну кукурудзу, 100 га — під жито на сінаж, приблизно 400 га засівають кормовими травами. У структурі посівних площ також є пшениця, ячмінь, сорго, соняшник, гречка.
Зернові відходи, що утворюються під час переробки, є складовою раціону, як і збиткові культури. Минулого року ячмінь взагалі не продавали, а пустили на комбікорм. На ринку він був нерентабельним, але у тваринництві багаторазово перекрив свою собівартість. Цього року, ймовірно, корови їстимуть зернове сорго, яке забезпечує тварин енергією та білком.
— Щодо технологій кормовиробництва, то ми використовуємо високопродуктивні гібриди кормових культур та найкращу техніку для їх заготівлі. Наприклад, для силосу ми обираємо гібрид кукурудзи Джоді від «Лімагрейн», який має високий вміст крохмалю, що дозволяє додавати менше сухої кукурудзи. Водночас ми відмовилися від консервування плющеного зерна, зібраного на ранніх стадіях стиглості, хоча це здавалося дешевим способом зберігання. Це призводило до великих втрат під час збирання, а корм зберігався максимум рік. Тому ми вилучили його заготівлю з собівартості молока. Нам більше подобається працювати з сухою фракцією.
Люцерну ми вирощуємо вітчизняну. Тримаємо її на одному місці три роки: підсіваємо до озимого ячменю, разом з яким і збираємо перший урожай. На другий рік маємо повноцінне, високоврожайне поле люцерни.
— Заготовляємо люцерну на сінаж ще до формування суцвіть, оскільки в цей період вона містить найбільше білка, що дає тварині енергію. Процедура проста: скошуємо, розкидаємо, через чотири години збираємо і контролюємо якість, орієнтуючись на вологість 60–62% (суха речовина 38–40%). Додаємо консервант, щоб корм зберігався 1,5–2 роки. Під керівництвом зоотехніка та агронома трамбуємо його як вдень, так і вночі. Ми використовуємо виключно австрійську кормозаготівельну техніку. З компанією «Пьоттінгер» співпрацюємо з 2006 року і не розглядаємо жодних інших варіантів.
Телят під час випоювання годують тільки власноруч виготовленими гранулами. Калібр гранул підібрано так, щоб тварина могла їх комфортно споживати, а корм краще перетравлювався. До кормосуміші входять усі необхідні інгредієнти, зокрема соя, завдяки чому телята ростуть здоровими та швидко. Молодняк випоюють за допомогою робота тільки цільним молоком, попередньо пастеризованим, без використання замінників. Господарі вважають це дуже важливим для імунітету тварини, і це дає свої результати — телята виростають міцними та здоровими.
Збільшувати поголів’я тваринники не планують, проте постійно працюють над підвищенням прибутковості ферми. Наразі тут утримують 570 дійних корів, загальна чисельність «жіночого» стада становить 1400 голів, а також є бички на відгодівлі. Цього року господарство придбало 27 нетелів голштинської породи. Однак нові тварини — це завжди ризики, адже вони можуть привезти із собою проблеми зі здоров’ям та генетичні особливості, відмінні від тих, до яких звикли власні тварини. Тому тваринники надалі планують самостійно відтворювати стадо.
У господарстві вже 20 років практикують безприв’язне утримання худоби і не розглядають інших варіантів. Тваринництво, хоч і прибуткове, потребує ретельності, значних зусиль та професійних рук. Вільний вигул забезпечує комфорт тварини, що позитивно впливає на її здоров’я та продуктивність, а також сприяє автоматизації процесів.
Хоча на фермі працюють шість висококваліфікованих доярок, позмінна робота яких спланована так, що кожна обслуговує одне доїння, у «Промені» з нетерпінням чекають на встановлення нової доїльної зали GEA Westfalia. Промислову паралель 2 × 24 німецького виробництва, за яку підприємство ще сплачує кредит, планували запустити у 2022 році, але через відомі причини перенесли на 2024-й. Господар впевнений, що сучасне обладнання, яке працюватиме щонайменше 50 років, повністю окупиться.
Бізнес – це не лише гроші
Молоко з кобзівської ферми — смачне та поживне, його охоче купують як молокопереробні підприємства, так і кінцеві споживачі. Експеримент із 500-літровою термобочкою, яку щодня вивозять на торг для роздрібного продажу молока, виявився успішним. Люди побачили, що зі свіжого молока можна легко зібрати вершки на сметану. Покупцям це сподобалося, адже в торговельних мережах знежирене молоко коштує приблизно 47 грн/л. Для ферми такий вихід на ринок також окупився — роздрібна ціна 23 грн/л значно вища за гуртову, яку пропонують заводи.
— Сезонний фактор також впливає. Поступово входимо в зимовий період — ціна на молоко зростає, і з копійки до копійки може набігти пів мільйона. Якщо молоко якісне, то, як казав мій дід, виробник, упевнений у своєму продукті, може сміливо запитувати покупця: скільки ти мені даси за це молоко, щоб я від тебе не пішов? Але й покупці бувають різні, особливо нині.
Багато залежить від того, як будувати бізнес: по-людськи, чи лише з метою швидко отримати вигоду. Кожен виробник прагне отримати справедливу ціну за свій якісний товар, і покупець готовий її платити. Звісно, трапляються різні ситуації.
Згадуючи випадок із комунальним харківським підприємством, яке залишилося без постачальника молока через знищення ферми, Євген Третяков ділиться, ніби це сталося нещодавно. Хоч йому й радили не мати справу з цим клієнтом, мовляв, він не заплатить, бо фінансується з бюджету, аграрій ризикнув.
— Молоко було потрібне для дитячого харчування. Як можна було відмовити? Погодився. Спочатку вони брали по 600 л двічі на тиждень, потім збільшили закупівлю ще на 1200 л. Отже, другий рік працюємо, і сьогодні підприємство закуповує у нас тричі на тиждень по 3 тонни ранкового молока з базовою жирністю 3,4% за дуже хорошою сталою ціною. Продукції вистачає і молокозаводам, які сплачують за жир і білок.
У «Промені» молочне скотарство — це не соціальний проєкт, а спосіб виживання. Оскільки з поля нині заробити складно — немає експорту, доступної логістики, нормальних цін — молоко та м’ясо стають джерелами регулярних фінансових надходжень підприємства. Досвідчені молочарі знають: щойно ситуація покращиться, довоєнні надої можна буде відновити. Але й зараз молоко вигідне: чистий прибуток від молочного стада становить 1,2 млн гривень на місяць. Господар вважає, що цей показник може бути ще вищим.
Вівчарство: від хобі до прибутку
Євген Третяков, вочевидь, захоплений вівчарством. Це відчувається в його голосі, коли він розповідає про смак ягнятини, вирощеної у «Промені», яку він сам любить готувати та радить вводити до раціону.
— Ми дуже серйозно взялися за вівчарство. За три роки поголів’я зросло з 257 до 1200 голів, враховуючи, що майже 800 баранців за цей час ми продали. Це цікавий напрямок у сільському господарстві: тварини невибагливі до їжі та умов утримання, а ринок фактично порожній. Ми вже сформували мережу продажів у нашому регіоні, маємо своїх покупців, оскільки м’ясо, яке ми пропонуємо, дуже смачне. Тварини харчуються лише натуральними кормами, утримуються під навісом на глибокій підстилці з можливістю вигулу. Вони отримують усе необхідне.
Бізнес розростається і приносить прибуток, але це результат наполегливої праці.
Все почалося 2015 року з різнорідного стада. Сьогодні чверть тварин — чистокровні асканійці, решта — дуже близькі до чистокровних. Спочатку з Асканії-Нової до Кобзівки прибули п’ять баранів, завдяки яким стадо значно покращилося, а у 2021 році додалися 60 ярок.
— Асканійська порода овець велика, м’ясиста і дуже смачна. Якщо раніше тушка, підготовлена до продажу, важила 12–15 кг, то тепер за дев’ять місяців виростає 30-кілограмова туша. Господарство, де ми закупили поповнення, було державним, але наразі воно в окупації, і, можливо, поголів’я там уже немає. Натомість у нас — чиста асканійська порода. Вівці їдять те саме, що й корови, тому з годівлею проблем не виникає.
Щодня корови недоїдають 1–2,5 тонни з 22 тонн отриманого для годівлі змішаного корму. Цими залишками, з додаванням силосу, годують биків та овець. Власне, барани тут і з’явилися — щоб «недоїдки» з коров’ячого столу не пропадали, а також щоб завжди було вишукане м’ясо, про яке в цій місцевості давно не чули.
— Коли ми починали розводити баранів, цей ринок на Харківщині не був розвинений. Цього року щотижня за попереднім замовленням продаємо по п’ять туш. Я поставив за мету збільшити стадо до 3000 голів — тоді щорічно отримуватимемо 1700 голів приплоду, а це 700 тис. гривень виторгу щомісяця.
Вигода у тваринництві — це ефективність рослинництва, помножена на 3,2
Чимало умов прибуткового господарювання в «Промені» вже опанували, над деякими ще потрібно працювати, а щось відклали до кращих часів. Але вигода від поєднання землеробства та скотарства — беззаперечна. Наявність тваринництва дозволяє на місці, без дорогої логістики, переробляти збиткову в останні роки продукцію поля з високою рентабельністю.
— Хотілося б мати таке поголів’я корів, овець, биків, щоб вони з’їдали все, вирощене на наших полях. Рентабельність рослинницької продукції, пропущеної через шлунок тварини, сягає 320%, де 20% припадає на органіку з ферм — компост, що не лише здешевлює вирощування зернових, а й сприяє підвищенню їхньої врожайності та поліпшенню родючості ґрунтів. Нині потрібно продати 10 тонн пшениці, щоб купити тонну міндобрива. За таких «ринкових» умов ми змушені дуже заощаджувати на цьому і дбати про поголів’я.
Тому на худобу — як молочну, так і м’ясну — у сільгоспвиробника з Кобзівки великі плани.
— Ми працюємо над тим, щоб коштом тваринництва покривати наші потреби в заробітній платі. Влітку це близько 2,4 млн гривень на місяць, а взимку — 1,6–1,7 млн гривень. Інакше де їх брати? Можна продати 800 тонн ячменю — минулого року його возили в Ізмаїл і отримували по 4850 грн/т. Цього сезону ціни обвалюються просто на очах — з 3600 до 2800 грн/т за тиждень. Це ж треба зерно виростити, зібрати, та ще й доплатити гроші за доставку, щоб його забрали. Логістика — космічна! Завезти тонну пшениці до Харкова коштує 600 грн. До Ізмаїла, Рені — ще дорожче: туди мало хто хоче їхати — там небезпечно.
Сільгоспвиробники не були готові до таких цін на зернову продукцію, вже другий рік не можуть звикнути працювати на межі. Але жити треба, зарплату платити, розраховуватися за оренду паїв, повертати кредити. Ніхто особливо не цікавиться, як вони виживають. Війна. Мусять собі давати раду і іншим допомагати.
Нині керівник «Променя» має багато клопотів: намагається передбачити, на які культури наступного сезону буде збут і ціна; потрібно оновлювати технічний парк; здешевлювати сушіння зерна, а для цього — переводити сушильні потужності на альтернативне паливо, яке планують виробляти в господарстві. А ще ж доїльний цех треба ввести в дію. Буде нелегко. Прірва між сільгосппродукцією та необхідною сировиною зростає не на користь аграрія.
— Цього року, хоч і живемо скрутно і грошей обмаль, мусили збудувати новий очисний комплекс — попередній вийшов з ладу через вік. Обладнання дозволить нам якісно очищати, калібрувати та розподіляти насіння, і ми від цього виграємо. До повномасштабного вторгнення планували купити білоруське устаткування, але тепер встановили кращу, хоча й дорожчу європейську лінію. Будівельні матеріали та робота зросли в ціні. Отже, якщо у 2022 році ми розраховували заплатити за очисний комплекс 6,5 млн гривень, то у 2023-му він коштував уже 15 млн гривень. Ось так і живемо. Наріканнями ділу не допоможеш — треба працювати. Як кажуть: були б кістки, а м’ясо наросте.
Аграрії балансують, доки можуть. За їхніми спинами, як і за спиною Євгена Третякова, — люди. Поранені війною, кобзівчани, як і сам господар, не покинули Харківщину, де щоденно ризикують не лише бізнесом чи житлом — життям. На похмурому тлі сплюндрованого регіону ПАОП «Промінь» став потужним променем світла, що тримає навколишні села. Тримає і розвивається, попри все.
Галина ШЕПЕЛЬ
