У другій половині ХІХ століття у світі зоологів відбулася сенсаційна подія. До знаменитого Паризького музею природної історії доставили шкіру абсолютно невідомого науці великого звіра. Спочатку здалося, що вона скроєна чудовим майстром із клаптів чорного та білого хутра.
Артефакт піддали уважному аналізу. Незабаром з'ясувалося, що шкіра – ціла, без швів та склеєк. Тобто вона належала невідомій тварині, і вчений світ вирішив, що цей звір давно вимер.
Але не все було так просто. Адже шкура була досить нова! У Париж вона потрапила завдяки французькому місіонеру А. Давиду, який водночас вів спостереження за природою. В одному з глухих поселень провінції Сичуань у 1869 році місіонер виявив дивовижну шкуру. Місцеві жителі повідомили, що належить вона бей-шунгу, тобто білому ведмедеві, який живе високо в горах, серед щільних бамбукових заростей.
Давид відправив знайдену шкуру до Європи, а сам вирішив спробувати знайти звіра у його природному середовищі. Цього ж року цікавому французу пощастило побачити вбитого напередодні бей-шунга та придбати всю тушу цілком. Вона також була відправлена до Франції.
Таким чином останні сумніви в реальності невідомого звіра розсіялися. Спочатку його називали бамбуковим ведмедем. Проте зоологи уважно вивчили отримані з Китаю матеріали та дійшли висновку, що виявлена тварина не ведмідь, а єнот. Тому 1870 року бамбукового ведмедя віднесли до сімейства єнотових і назвали великою пандою. А мала вже в сімействі єнотових була, і мешкала вона у Східній Азії.
Як це часто буває, відкриття зацікавило не тільки дослідників, а й різних темних людей, які обожнюють дзвін монет. У Західний Китай прагнуть розбагатіти на новій тварині. Але лише 1916 року з допомогою місцевих мисливців вдалося зловити молоду панду. Однак незабаром вона загинула в неволі. Цього ж року у провінції Сичуань вдалося придбати шість шкур рідкісного звіра.
І все ж таки протягом багатьох років спроби відловити нову тварину закінчувалися невдало. Лише 1936 року американка Р. Харкнесс придбала молоду панду і привезла їх у Сан-Франциско. Цій тварині надали прізвисько Су-Лін, що означало «невеликий шматочок величезної коштовності».
Потім, 1938 року, ще двох дорослих тварин доставили до США. Чотирьох дорослих особин та одну молоду панду невдовзі переправили до Лондона. На жаль, ще шість бамбукових ведмедиків до столиці Англії не дісталися, а померли дорогою.
У 1957 році в Московському зоопарку з'явилася велика панда на прізвисько Пінь-Пінь. Тут вона прожила 4 роки, причому два останні – по сусідству з іншою великою пандою на прізвисько Ань-Ань.
У 1977 році у всіх зоопарках світу містилося загалом 30 великих панд. Довгий час було незрозуміло, чи здатні вони розмножуватися в неволі, поки в 1963 році в Пекінському зоопарку самка на прізвисько Лі-Лі не народила малюка вагою 142 грами. У 1964 році та ж самка явила на світ ще одного ведмежа. У такий спосіб вдалося встановити, що термін вагітності панд становить 134-140 днів.
У природному середовищі панда відмінно пересувається по крутих схилах, легко піднімається на високі дерева. У зимовий час вона викопує біля підніжжя великих стволів ями і ховається там від негоди, але в сплячку не впадає. Свої лігва влаштовує на тіньовому боці гірських схилів, і ці лігва можуть бути корисні бамбуковому ведмедеві протягом тривалого часу.
Чудова здатність описуваного звіра не тільки швидко бігати, а й котитися крутими схилами «кубарем». При цьому панда притискає передні лапи до очей, захищаючи їх, а до живота притискає задні лапи. Так вона іноді рятується від своїх ворогів – червоних вовків чи леопардів.
Для поводження з дрібними предметами у бамбукових ведмедів сформувався так званий шостий палець. Це не що інше, як подовжена кістка зап'ястя. Шостий палець дозволяє панді піднімати з землі дуже незручні для неї предмети, такі, наприклад, як сірник або соломинка.
Вжиті останнім часом заходи щодо охорони настільки рідкісної тварини принесли свої плоди, що дозволяє говорити про невелике зростання популяції в Південному та Північному Китаї, а також у Північно-Східному Тибеті.
