Здавна на російську службу надходили офіцери з усіх куточків Європи. Вектор прийняття іноземців у власну армію задав Петро Перший, хоча заморських добровольців у Росії шанували і до нього. Активно продовжувала петровську політику Катерина II, яка прагнула забезпечувати імператорську армію найкваліфікованішими та найефективнішими кадрами. Іноземні добровольці зробили серйозний внесок у становлення обороноздатності Росії, розвиток економіки, промисловості. І були серед них не лише талановиті військові, а й перші особи іноземних держав, для яких військовий досвід у російській армії був справою честі.
Президент Фінляндії Карл Густав Маннергейм та його високі заслуги у царській армії Росії
Відомий військово-політичний діяч Фінляндії Карл Маннергейм відомий своєю антиросійською позицією під час радянсько-фінської війни. Але був у його біографії і зовсім протилежний досвід. Його попередники з покоління до покоління були прихильниками проруської політики і так чи інакше пов'язували свою діяльність з Росією.
Карл обрав шлях професійного військового, закінчивши на відмінно Петербурзьке Миколаївське кавалерійське училище. З 1891 Маннергейм проходив військову школу в рядах Кавалергардського полку, а в 1897 його перевели в стайню частину придворного полку. Йому призначили 300-рублевий оклад та виділили казенні квартири у Санкт-Петербурзі та Царському Селі. На початку 1902-го за протекцією генерала Брусилова Маннергейм перевівся в кавалерійську офіцерську школу, а ще через рік його зарахували до Петербурзького офіцерського кавалерійського училища. Так легендарний фінський фельдмаршал став командиром зразкового ескадрону.
Далі були успіхи Далекому Сході під час російсько-японської війни і розвідка в Маньчжурії. У лютому після зіткнення з японським ескадроном Маннергейм дивом залишився живим завдяки допомозі свого жеребця. Після повернення до Санкт-Петербурга Карла Густава довіряє посаду командира Окремої гвардійської кавалерійської бригади, що базувалася у Варшаві, де він і зустрів Першу світову. У 1914-му він відзначився в обороні польського Красника, втікши значні ворожі сили і взявши в полон понад 250 австрійців. Наступним успішним кроком стала операція з прориву із щільного оточення під селом Грабука. Свої орієнтири Маннергейм змінив із приходом більшовиків, коли після арешту офіцерів з його частини він залишив російську армію і повернувся до вже незалежної Фінляндії.
Сербські королевичі Карагеорговичі, які отримували військовий досвід у Росії
Спадкоємці Косівського заповіту Карагеорговичі правили Сербією з 19 століття. Старший син засновника княжого роду Карагеоргія служив поручиком у російській гвардії. Справа батька продовжив і Георгій Карагеоргович, отримавши досвід служби в Преображенському полку російської армії. Військовій справі в Росії навчався і князь Олександр, молодший син Карагеоргія. Після повернення 1839-го до Сербії його направили до Головного штабу сербської армії. І, до речі, утворення регулярної сербської армії спиралося на російський військовий досвід, здобутий під час служби.
Генерал російської служби та учасник Наполеонівських війн Леопольд I, який став королем Бельгії
Головний тріумф Леопольда Сакс-Кобург-Готського прийшов до нього разом із довіреним бельгійським престолом. Але до цього моменту майбутній король пройшов непростий шлях військового становлення у лавах російської армії, куди він потрапив завдяки родинним зв'язкам. Леопольд був братом дружини російського спадкоємця князя Костянтина Павловича. З дев'ятирічного віку майбутній бельгійський правитель перебував у лавах Лейб-Гвардії Ізмайлівського полку, в якому до 1803 став генерал-майором. При цьому рідного Кобурга Леопольд не залишав. Але попереду на нього чекала участь у загальноєвропейській війні, що гриміла, після сходження на трон Наполеона.
1805-го Леопольд в імператорській свиті стоїть під Аустерліцем, а 1807-го бере участь у важкій битві під Фрідландом. Пізніше у чині бригадного командира він відзначився у битвах під Лейпцигом, Кульмом, Фер-Шампенуазом, зустрівши фінал війни вже генерал-лейтенантом і командиром дивізії. А у липні 1831-го генерал російської армії Леопольд Сакс-Кобург-Готський у королівській короні складає присягу народу Бельгії.
Грузинські царевичі у військових кампаніях Російської імперії
Через непросту політичну ситуацію на початку 18 століття Картлі грузинський цар Вахтанг VI виїхав у супроводі численної почту до Росії. Уряд Російської імперії визначив усім членам царського оточення гідний зміст, завдяки чому більшість тих, хто приїхав, мали змогу служити в тутешній армії. Серед грузинів, що осіли, опинилися царевичі Опанас і Георгій Багратіони – молодший брат царя Вахтанга та син монарха. Вже з 1720 року грузинські царевичі брали найактивнішу участь у багатьох військових кампаніях. Опанас дослужився до генерал-аншефа, а 1761-го був призначений московським комендантом. Цей же чин був у результаті присвоєний і його племіннику Георгію, який відзначився у російсько-шведській війні.
Як Наполеон мало став російським прапорщиком
До кінця XVIII століття російська армія могла поповнитися досить перспективним офіцером, який у майбутньому став одним із найбільших світових полководців. Коли молодий лейтенант-корсиканець подав прохання про зарахування до імператорської армії Росії, ніхто не припускав, що через 15 років він піде на Росію з війною.
Торішнього серпня 1787 року чергова російсько-турецька війна обіцяла затягтися. Російські підрозділи на кордоні були нечисленними та неготовими до наступальної операції, турецька армія також не відрізнялася достатньою підготовкою та потужним озброєнням. Росія скористалася вже відпрацьованою стратегією набору іноземних фахівців – європейських військових офіцерів. Цей вектор був заданий Петром Першим, але максимальна кількість іноземців перебувала на російській службі наприкінці 18 століття. За Катерини II у сухопутних військах і флоті служили німці, французи, іспанці, англійці.
1788-го імператриця доручила генералу Заборовському організувати новий набір іноземців на государеву службу для участі в російсько-турецьких кампаніях. Причому наголос робився на південноєвропейських офіцерів войовничих албанських, грецьких і корсиканських добровольців, які мають досвід зіткнень з османцями.
Корсиканський дворянин Наполеоне Буонапарте, який закінчив Паризьку військову школу, мав намір йти воєнним шляхом. Його мати рано залишилася вдовою і жила вкрай бідно, через що Наполеон, що відправляв їй свою платню, існував буквально надголодь. Таке становище і штовхнуло честолюбного лейтенанта-артилериста подати прохання про службу в Російській імператорській армії. Участь у російсько-турецьких битвах іноземцям гідно оплачувалася, тому Наполеон планував добре розжитися. Але незадовго до цього радянський уряд ухвалив занижувати військове звання вступників на службу іноземних офіцерів. Така картина не влаштовувала амбітного француза, і він навіть намагався вплинути на ситуацію під час особистої зустрічі із Заборовським, який відповідає за добровольців. Але назустріч невідомому французу ніхто не став, і на цьому спроби стати російським офіцером Наполеон Бонапарт завершив.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/301119/44798/
Источник: zefirka.net
