Новачкам у світі котячих варто уникати трьох типів порід: гібридів диких і домашніх кішок, надзвичайно активних та товариських, які потребують постійної людської уваги, а також тих, що вимагають особливого та регулярного догляду за шерстю чи шкірою.
Важливо пам’ятати, що порода – це лише одна з рис, яка не визначає характер тварини на 100%. Хоча певні риси можуть передаватися у спадок, велику роль відіграють умови виховання кошеняти в перші тижні життя, і навіть у межах однієї породи кожна кішка є унікальною.
Гібриди: бенгальська, савана, чаузі
Ці породи з’явилися внаслідок схрещування домашніх кішок із дикими: бенгальська — з азійською леопардовою кішкою, савана — з африканським сервалом, а чаузі — з очеретяним котом. Саме від своїх диких предків вони успадкували плямистий “дикий” окрас шерсті (бенгал, савана) та великі вуха (савана). За розмірами бенгал і чаузі відповідають середнім або великим домашнім кішкам, тоді як справді великими, до 11 кг, можуть виростати лише савани перших поколінь. Це пояснюється різницею в розмірах диких родичів: леопардова кішка приблизно дорівнює домашній, а сервал значно більший.
Ключовим фактором у гібридних порід є покоління. Бенгали та чаузі, які продаються як домашні улюбленці, зазвичай пройшли багато поколінь розведення між собою. Савани ж перших поколінь досі отримують від сервала. Ранні покоління (F1-F3), де дикий предок є безпосереднім батьком, дідусем або прадідом кошеняти, не рекомендуються для утримання вдома ветеринарами. Їхня поведінка може бути непередбачуваною, вони схильні мітити територію та погано співіснують з іншими тваринами. У деяких європейських країнах утримання ранніх поколінь навіть заборонене. Тому перше, що варто запитати у заводчика, – це покоління гібрида.
Навіть пізніші покоління гібридів залишаються надзвичайно енергійними. Бенгали постійно досліджують висоту та оточення, потребують регулярних ігор, головоломок, а іноді й бігового колеса. Якщо ви не готові до кішки, яка лазить по шафах, ця порода може не підійти. Чаузі можуть відкривати шафи і викидати речі, тому їхнім власникам доводиться встановлювати дитячі замки. Вони стрибають майже на два метри і не люблять довго залишатися на самоті. Савани швидко нудьгують, потребують ігор та прогулянок на шлейці, і утримання виключно в квартирі, щоб задовольнити їхню потребу в русі, є дуже складним завданням.
Мисливський інстинкт у гібридів сильний, що слід враховувати, якщо у домі живуть хом’яки або папуги. Бенгали, як правило, обережні з незнайомими людьми. Дослідження у Фінляндії показали, що серед власників тисяч кішок, бенгали були одними з найактивніших, але водночас і найлякливіших порід.
Турецький ван та абісинська
Турецький ван – це розумна, енергійна та дещо пустотлива порода, яка добре навчається за допомогою ласощів. Вони ласкаві з родиною, але неохоче йдуть на руки, віддаючи перевагу знаходженню поруч, а не на колінах. Дітям слід пояснити, що вана не можна силоміць обіймати, адже в такому разі він може вдарити лапою. Два дослідження у Фінляндії показали, що вани частіше за інші породи проявляли агресію до людей і гірше ладнали з іншими кішками, хоча стосовно ванів з інших країн такої інформації немає.
Абісинська кішка простіша за характером: добре ладнає з дітьми, собаками та іншими кішками. Основна складність полягає в її гіперактивності: вона постійно в русі, досліджує або грається, спостерігає за квартирою з висоти, сидить на холодильнику та шафах, і потребує багато уваги. Така кішка точно не буде спокійно дрімати цілий день на підвіконні.
Сіамська та її родичі
Сіамська кішка відома своїм гучним голосом не менше, ніж зовнішністю: вона “розмовляє” вдень і вночі, висловлюючи свою думку з будь-якого приводу. До цієї ж групи належать орієнтальні кішки та балінезійська (довгошерста сіамська). Вони також балакучі, хоча у балінезів голос зазвичай тихіший і м’якший.
Їм потрібна увага людини. Сіамська кішка може цілий день ходити за членами сім’ї та “допомагати” у справах. Вона погано переносить тривале самотнє перебування: розважає себе сама – відкриває крани та шафи, а після вашого повернення може пів години емоційно розповідати про свій день. Орієнталам важко змиритися з роллю єдиної кішки в домі; без людей вони можуть бешкетувати і залишатися грайливими, як кошенята, протягом усього життя.
Тому багато власників сіамських або орієнтальних кішок заводять їм компанію – іншу кішку. Однак підселення нової кішки до вже існуючої не завжди проходить успішно, тому якщо ви хочете двох, краще одразу брати вже здружену пару, яка швидше адаптується разом.
Найбільше клопоту – з перською та голим сфінксом
Довгошерстих кішок зазвичай радять розчісувати щодня, тоді як короткошерстих – приблизно раз на тиждень. Ковтуни можуть тягнути шкіру, викликаючи дискомфорт у тварини, а їх вичісування стає болісним процесом. Привчати до гребінця краще змалечку, інакше кожне розчісування перетворюватиметься на справжню боротьбу.
Найбільше роботи потребують перські та гімалайські кішки (це по суті та сама перська порода, але з забарвленням та блакитними очима сіамської). Їхню шерсть потрібно щодня вичісувати щіткою та гребінцем, а пласку мордочку – регулярно та обережно протирати, оскільки на ній можуть залишатися слізні доріжки. Водночас, характер у персів зазвичай спокійний і тихий.
З мейн-кунами та турецькими ангорами, попри їхню розкішну шерсть, клопоту зазвичай менше, ніж можна очікувати: достатньо розчісування раз на тиждень. Шовковиста шерсть ангори рідко збивається в ковтуни, а у мейн-куна підшерстя негусте, хоча у деяких представників шерсть може бути “ватною” і потребувати щоденного вичісування. Британська короткошерста, попри дуже густу шерсть, також обходиться розчісуванням раз на тиждень. Якщо ж у період линяння пройтися по ній широким металевим гребінцем, кількість шерсті вдома значно зменшиться.
Сфінкси, хоч і позбавлені шерсті, потребують догляду, який може бути складнішим, ніж у багатьох пухнастих порід. Їхня шкіра виділяє багато жиру, на ній накопичується липкий темний наліт, жир і бруд збираються у складках та під кігтями, а сірки у вухах утворюється більше. Вуха чистять щотижня. Купають їх залежно від швидкості появи нальоту, але не надто часто, оскільки надмірне миття порушує природний баланс шкіри, провокуючи ще більше виділення жиру. Без шерсті сфінкси швидко втрачають тепло, тому шукають найтепліші місця – монітор комп’ютера, сонячне вікно, ліжко господаря. Їх не можна випускати на вулицю без нагляду, а взимку деякі власники навіть одягають своїх улюбленців. На сонці вони також легко обгорають.
Догляд за шерстю кучерявих рексів – корнішів та девон-рексів – майже не потрібен: девон-рекса часто достатньо просто погладити рукою. Проте їхні великі вуха швидко накопичують жирний наліт, а корніші через тонку шерсть можуть мерзнути.
Кого обрати, якщо кішка – перша
Найкращим вибором для новачка часто стає доросла кішка. Зовнішність кошеняти не дає змоги передбачити, яким воно виросте, адже сталий характер формується не раніше, ніж до року. Доросла тварина вже має сформований темперамент, і в притулку чи на перетримці можна дізнатися про її особливості: чи любить вона сидіти на руках, як ладнає з дітьми та собаками, чи спокійна вона, чи жвава. Для тих, хто шукає спокійного компаньйона, варто звернути увагу на кішок віком від 7 років: як правило, вдень вони більш спокійні, вночі сплять, і їхні звички навряд чи суттєво зміняться.
Безпородна кішка – також чудовий вибір, адже вона часто буває здоровішою та доступнішою за вартістю, ніж породиста. Характер кожної тварини слід оцінювати індивідуально. Кошеня або кішку з вулиці обов’язково слід показати ветеринару, і слід бути готовим до того, що тварина, яка виросла без достатнього контакту з людьми, може залишитися лякливою.
Якщо ви віддаєте перевагу породистій кішці, спокійними вважаються регдол, британська, норвезька лісова та перська. Велике фінське дослідження показало, що вони були серед найменш агресивних та лякливих порід. Регдол – лагідний, тихий і терплячий до дітей. Британська кішка – доброзичлива і ненав’язлива: зазвичай не проситься на коліна, але завжди тримається поруч. Норвезька лісова також спокійна, легко адаптується до нового дому і сидить на руках стільки, скільки сама захоче. Перська кішка тиха, але потребує щоденного догляду за шерстю.
Що запитати у заводчика або в притулку
Скільки місяців кошеняті. Кошеня варто забирати не раніше, ніж у 8 тижнів, а відповідальні заводчики віддають своїх вихованців у віці 12-13 тижнів.
Чи можна побачити матір кошеняти та яка вона за характером. Кошенята багато переймають від матері: впевнена та товариська мати зазвичай виховує доброзичливих кошенят. Крім того, це допоможе вам переконатися, що кошеня виросло саме тут.
Де кошеня провело перші два місяці свого життя: вдома, серед людей, шуму пилососа та гостей, чи у вольєрі. Саме в період з 2 до 8 тижнів воно вчиться не боятися звичайного домашнього життя. Кошенята, яких у цей час брали на руки, зазвичай виявляються більш доброзичливими.
Чи росло воно з братами та сестрами: такі кошенята менше схильні кусатися та дряпатися під час гри і легше адаптуються до співжиття з іншими кішками.
Якщо вдома вже є собака – чи знайоме кошеня з собаками.
Для породистих тварин – чи були батьки перевірені на спадкові хвороби, характерні для породи.
Під час знайомства кішка має поводитися спокійно у присутності людей. Первинна сором’язливість – це нормально, більшість котів адаптуються і стають сміливішими вже вдома. Однак кішка, яка постійно тікає та ховається, має викликати занепокоєння. Перед тим, як обрати улюбленця, об’єктивно оцініть свій розклад: скільки часу ви проводите вдома, чи маєте можливість щодня гратися з кішкою або розчісувати її. Найкраще обирати тварину за характером, а не лише за фотографією.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: ukr.media