Комір Флешці анітрохи не сподобався. Насамперед вона, зрозуміло, спробувала його здерти. Коли нічого не вийшло, з’ясувалося, що кіш тепер пересувається виключно заднім ходом, врізаючись у все на своєму шляху. Спроби рухатися головою вперед були трохи пізніше, проте проблеми з габаритами тільки збільшилися. Флешці стало незручно жити. Ну от загалом. Ні їсти, ні пити, ні спати. Я поставила купу різних мисок і філіжанок різного діаметра, глибини і на різній висоті, але руда леді зволила крутити носом. Кілька днів, мучившись докорами совісті через настільки сильне погіршення якості життя улюбленої кішечки я навіть годувала її з руки, допоївши зі шприца. Спину як подушка люб’язно (і, зауважте, абсолютно безоплатно) надав Піксель. А з туалетом вона якось сама розібралася.
Через кілька днів Флешка освоїлася настільки, що почала у своєму комірі гасати, як і раніше, застрибуючи у всі вузькі місця. Щоправда, тепер вона в них застрягала чи збивала все на своєму шляху, оскільки габаритів, як і раніше, не відчувала. Їсти теж зволила самостійно. Око почало підживляти, скоринки відвалилися, оголивши рожеву шкірку. Почекавши десять днів (навіть дванадцять для гарантії), ми зняли комір… рівно на тридцять секунд. Цього часу Флешці вистачило, щоб з розлюченістю почати свербіти і розчесати повіку заново до крові. На колу мочало.
Око майже зажило знову. Думаєте, на цьому пригоди скінчилися? Одним ніскільки не прекрасним ранком ми виявили Флешку з величезним набряклим багряним синцем замість ока. Я готова була зомліти і залишитися в ньому назавжди. Але потім передумала і промила око, яке виявилося на місці і відносно неушкодженим. З іншого боку, що злощасне повік знову було розбито. Як це могло статися, достеменно невідомо, але вже того ж дня я побачила, як Флешка з розгону стрибає на комод, врізаючись мордою в куток стопки книг. Я вже щось писала про мочало на колі?
Наближався Новий рік. Мрії об’єднати котиків після карантину/до встановлення ялинки/до Нового року танули, як фінанси після купівлі чергових крапель і мазей. Під Новий рік око вирішило ще й запалитись. Мочало нервово затремтіло і спробувало залишити кіл. Підключили антибіотики і тільки тоді щось почало змінюватися на краще… Око, мабуть, насправді перестало свербіти, бо спроб зчісування скоринок про комір, притиснутий лапою до щоки, ми більше не помічали. У неділю Флешка сама в черговий раз здерла з себе комір, на цьому ми визнали лікування закінченим, а кішку досить здоровою для контакту з іншою активною та нахабною особиною.
Про особину та її стосунки з рештою котомордів обіцяю написати найближчими днями. Хотіла фоток підкопити, але хоч із тим, що є.