Сьогодні дитина вважається радістю батьків, якщо вона добре навчається і планує вступати до престижного вишу. Але буквально 100-150 років тому зайва книжкова премудрість у більшості селянських сімей вважалася пустощами, а більшу частину свого часу діти проводили за роботою. Навіть від простого перерахування їхніх звичайних щоденних обов'язків у будь-якого сучасного підлітка може статися нервовий зрив.
Головною відмінністю від сучасності, звичайно, є навіть не величезна кількість роботи, а ставлення до неї. Батьківський авторитет був незаперечним, тому навіть обговорювати те, що покарав батько, ніхто з вихованих дітей ХІХ століття не посмів би. Все, що батьки доручали, виконувалось обов'язково. Звичайно, чималу роль у цьому послуху грали і старовинні методи виховання – мабуть, більшість із них підпадала б під статті сучасної ювенальної юстиції, але про права дитини тоді й не чули, а ось обов'язків у маленьких помічників було хоч греблю гати.
Чіткі вікові критерії ділили дітей на три групи. Вік вимірювався семиріччями. Малюків від 0 до 7 називали «дитина», «немовля», «кув'яка» (плаче) та іншими лагідними прізвиськами. Проте через малий вік дітей балували рідко. Народна мудрість говорила, що «Вчити дитину треба, поки вона поперек лави лежить» далі пізно буде. У другу семирічку «отроки» або «отроковиці», що підросли, одягали більш дорослий одяг: хлопчикам шили порти (штани), а дівчаткам – довгу дівочу сорочку. Третій період дитинства називався «юність», і підлітки вже ставали повноцінними помічниками батькам.
Ще однією відмінністю від сучасних обов'язків по дому була чітка статева диференціація. Сьогодні, звичайно, хлопчик теж більше крутиться довкола батька, але помити посуд чи прибрати у кімнаті він зможе. А ось за старих часів таке змішання робіт було б немислимим. Виконувати жіночу роботу навіть маленького хлопчика ніколи не попросили б. Зате вже чоловічі обов'язки з нього питали за повною програмою – адже виховували майбутнього господаря та захисника.
Ще до семи років хлопчиків вже вчили доглядати худобу, їздити верхи, допомагати в полі, а також робити нехитрі, але потрібні вдома вироби: іграшки молодшим, та й собі самому теж, плести кошики та короби, ну і, звичайно, ноги. Це зручне і легке взуття швидко зношувалося, тому весь вільний час чоловіки різного віку займали руки таким плетінням. Дівчата ж мали постійно прясти. Вже з 3-4 років майбутній господині видавалися веретено та прядка, і вона з ним не розлучалася практично все життя. Роботи у маленької рукодільниці було багато – адже до свого весілля вона мала встигнути напружити, наткати, пошити та вишити кілька комплектів одягу та білизни. Саме з цими інструментами було пов'язано безліч повір'їв. Наприклад, свою прядку не можна було віддавати в чужі руки. З найдавніших часів пуповину новонародженим дівчаткам перерізали на веретені – щоб із перших хвилин пов'язати їх із цим ремеслом.
Ще однією важливою справою була робота на землі. Вона також чітко ділилася. Город завжди обробляли жінки, а ріллю – чоловіки. У цій складній справі хлопчики спочатку були у батька на підхваті – вели коня під вуздечки або їхали на ньому, іноді сиділи на бороні для обтяження, але вже приблизно з 12 років хлопчику виділявся невеликий шматок поля, який він намагався обробити самостійно. До юності такий помічник ставав уже досвідченим працівником.
Дівчинка ж до 10 років вважалася цілком самостійною господаркою: вона могла повністю прибрати будинок, приготувати обід та доглянути молодших. Тому, їдучи, батьки могли покластися на дитину, яку сьогодні навіть до школи одного навряд чи відпустять, якщо вона знаходиться не в сусідньому дворі. І, до речі, дівчатка, більше ніж хлопчики, вже з ранніх років були змушені «заробляти імідж» гарної господині – адже від цього надалі залежали шанси на хороше заміжжя. Прізвисько «непряха» було по-справжньому образливим і могло надалі співслужити дівчині погану службу.
Ще звичайними дитячими заняттями був збирання грибів та ягід. Хлопчики до того ж, дивлячись на батька та старших братів, швидко навчалися навичкам рибальства та полювання. Діти спокійно почували себе в лісі та в полі – вміли орієнтуватися і зазвичай чудово знали околиці. Щоправда, більшість казок починалося з того, що діти одні залишилися в лісі, і не всі бабусині історії закінчувалися добре.
Дуже часто років із 10-12 дітей відправляли підробляти. Для хлопчика вибір був більшим: він міг стати пастухом, вступити в промислову артіль або піти здобувати якусь спеціальність «у люди». Дівчатка зазвичай до цього віку були вже досвідченими няньками, натреновавшись на молодших братиках і сестричках, тому їх найчастіше наймали стежити за дітьми. У будь-якому випадку, підліток, щойно вийшовши з дитинства, вже міг приносити додому гроші, вносячи таким чином внесок у сімейний бюджет. Жодні документи, зрозуміло, не регулювали ні їхні умови праці, ні вік, проте ніхто не скаржився – приносити користь сім'ї було почесно.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/040320/45678/
Источник: zefirka.net
