На радянському телебаченні було багато цікавих проектів у дусі свого часу. Особливим уважався сектор дитячих телепередач. Як і з радянською дитячою періодикою, у цій галузі вільніше експериментували та видавали максимум цікавого результату при мінімумі доступних коштів.
АБВГДейка
Це взагалі перша радянська телепередача, яку згадують, коли йдеться про дитинство у СРСР. Саме там працювала перша радянська клоунесса, улюблениця школярів усієї країни Іриска (Ірина Асмус), а серед сценаристів відзначився сам Едуард Успенський, творець Чебурашки та мешканців села Простоквашине. Він був і автором ідеї та сценаристом перших десяти випусків. Беззмінного редактора та провідну передачу Тетяну Кирилівну Черняєву діти впізнавали на вулицях. Передача виходила з 1975 по 1990 роки з перервами, склад змінювався двічі.
Шоу зображало школу, де навчаються замість дітей дорослі клоуни. В ігровій формі, з жартами та примовками, вони вчилися читати, рахувати і не тільки. А ось що відомо мало, то це саму ідею передачі з ігровими уроками взяли зі США, і зразком послужило лялькове шоу Вулиця Сезам, яке побачила співробітниця Міністерства освіти Роза Олексіївна Курбатова.
На добраніч, малюки!
Як і АБВГДейка, ця передача успішно дожила до наших днів, незважаючи на простий формат. А вперше вийшла на телебаченні вона за одинадцять років до АБВГДейки. Ідея передачі теж була почерпнута на заході: головна редактор відділу програм для дітей та юнацтва, Валентина Федорова, побачила в НДР Ні, не аналогічну передачу, а просто мультфільм про пісочний чоловічок, пущений увечері, щоб діти переглянули його перед сном. Їй сподобалася сама ідея телеказки проти ночі.
Незабаром під її керівництвом було розроблено шоу. Мультфільмів спочатку було занадто мало, так що творці експериментували: у перші передачі показували низку картинок із закадровим текстом (на зразок діафільму), потім розігрували в студії справжні вистави або запрошували знаменитих акторів читати казки з виразом. Зрештою, передача прийшла до формату лялькового шоу, у першій частині якого учасники розбирали якесь хвилююче дошкільнят питання з розряду тих, на які батьки зазвичай відповідають просто треба. У другій частині ляльки сідали дивитись мультфільм. Назва передачі придумали буквально напередодні першого ефіру, зрозумівши, що у ключовій фразі вся її суть.
Хрюша, Степашка та Каркуша з'явилися досить пізно. Спочатку дітей укладали спати Буратіно та ляльки, що зображують дітей. Дивно, але за Андропова та Черненка лялькових персонажів заборонили виводити в ефір, дикторам доводилося справлятися одним. Редакцію в цей час засипало мішками листів із проханнями повернути Хрюшу та його друзів. Зрештою, їх повернув Михайло Горбачов (хоча навряд чи особисто).
Казка за казкою
Коли встоявся класичної формат попередньої передачі, з'ясувалося, що багатьом дітям (і їхнім батькам) подобалося дивитися на телевистави і вони не проти знову побачити їх на екранах. На добраніч, малюки! повертати спектаклі не стала, натомість наприкінці сімдесятих на телебаченні запустили іншу передачу Казка за казкою. Її незмінним ведучим став солдат Іван Варежкін у виконанні Сергія Паршина, а допомагали йому персонажі російського фольклору.
А ось казки-вистави, які представляли у передачі, були не лише з російським народним сюжетом. Знімали для програм і східні, і європейські казкові історії, наприклад, про Пішт-плакс (Угорщина), про бідняка і хана (Середня Азія) і навіть легенди про Робіна Гуда (Англія). Крім того, діти любили передачу за те, що показували надіслані глядачами малюнки.
Хочу все знати
Аналог популярного у сучасних дітей Галілео, тележурнал Хочу все знати випускався з кінця п'ятдесятих. У простій і ясній формі дітям показували та розповідали про досягнення технічного прогресу, ключові наукові відкриття в історії та сучасності, про людську анатомію, зоологію, ботаніку та різні природні явища.
Так, наприклад, із тридцять шостого випуску діти дізнавалися, як жаби впадають в анабіоз, як у кіно роблять комбіновані зйомки, чим так знаменитий і як працює маятник Фуко та про апарат, здатний розрізняти предмети у темряві. Все це за неповні десять хвилин (довгі мультфільми та передачі дітям не рекомендувалися).
Єралаш
Сатирична передача для дорослих Фітіль була неймовірно популярною. У ній, як правило, у вигляді гуморесок, маленьких п'єс, висміювалися як суспільні недоліки, так і різного роду дурна чи негарна поведінка окремих громадян. У сімдесятих було вирішено зробити аналогічне гумористичне шоу для дітей, яке в результаті містило в собі менше сатири та більше жартів про звичайні щоденні проблеми школярів. Нове шоу називалося Єралаш. До речі, ініціатором його створення була режисерка Алла Сурікова.
Першою короткометражкою першого випуску стала ганебна пляма за сценарієм Агнії Барто. На рік виходило шість випусків, по три короткометражки у кожному. Спочатку Ералаш вважався журналом для кінотеатрів, його показували перед повнометражними фільмами, але потім він міцно зайняв позиції на телебаченні.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/220120/45261/
Источник: zefirka.net
