Дикий Захід – це унікальна територія, яка залишила великий слід в історії людства та культури. Позаминулого століття шукачі пригод серед колоністів у пошуках нових земель заселяли раніше незвідані для них райони, і саме там з'явилися легендарні ковбої, шерифи і навіть колючий дріт. Однак на цьому дивовижні сторінки в історії такого незвичайного регіону не закінчуються. До вашої уваги «десятка» цікавих фактів про Дикий Захід, які демонструють його реальну історію.
Про історію заселення Дикого Заходу
Фактична історія заселення Дикого Заходу почалася в 1862 після прийняття в Америці закону, згідно з яким громадяни США, які досягли віку 21 року, мають право отримати ділянку землі площею в 160 акрів. Для цього потрібно було лише сплатити реєстраційний внесок у розмірі 10 доларів. А оскільки в той час Америку роздирала Громадянська війна між Північчю та Півднем, то тодішній президент країни, представник республіканців Авраам Лінкольн, відомий як борець за звільнення рабів, поставив для охочих отримати землю єдину, але обов'язкову для виконання умову — претендент не повинен воювати на боці Южан. І громадяни виконали цю вимогу: якщо на початку ХІХ століття населення дикого Заходу становило максимум 10 відсотків від загальної чисельності американських жителів, то до середини століття ця частка зросла майже до половини.
Про місце Дикого Заходу у світовому кінематографі
Здається, що протягом останніх десятиліть основним джерелом інформації про життя на Дикому Заході є зразки кінематографу в жанрі вестерну — дуже багато їх знімають. А ось найпершим фільмом на цю тематику можна вважати німий фільм тривалість у 12 хвилин під назвою «Велике пограбування поїзда», авторства режисера Едвіна Портера, випущеного в 1903 році. Усього ж понад сто років на екрани кінотеатрів було випущено величезну кількість кіновестернів про життя Дикого Заходу. Правда, переглядаючи їх, потрібно обов'язково пам'ятати факт, що переважна більшість цих картин є чистою водою вигадкою.
Про найвідомішого ковбоя
Якщо говорити про справжні легенди Дикого Заходу, то першим, безумовно, можна згадати ковбоя Вільяма Фредеріка Коді, який в історію увійшов під ім'ям Буффало Білл. Яких тільки домислів про нього не ходить: найвідомішою є легенда, що він лише за два роки, 1867-й та 1868-й, зумів застрелити понад 4 тисячі бізонів, що дозволило забезпечити м'ясом працівників Тихоокеанської та Канзаської залізниць. Однак через деякий час Буффало Білл різко змінив кваліфікацію — із ковбоїв до шоумена. При цьому заробляв він на власному минулому: він став організатором атракціону «Дикий Захід Буффало Білла», де демонструвалися різні сцени з життя регіону — від індіанців до родео. Шоу користувалося шаленою популярністю серед американців, які любили дивитися різного роду театралізовані уявлення про життя на Дикому Заході.
Про знищення бізонів на Дикому Заході
Полювання на бізонів швидко стало традиційним видом промислу біля Дикого Заходу. Ось тільки її вели в ті часи в таких масштабах, що ці великі тварини виявилися безпорадними перед загрозою повного знищення. Проте саме їхнє м'ясо було основним ресурсом постачання американських працівників на різних об'єктах, а також солдатів. Крім того, певна частина видобутку додатково вирушала на експорт. Не викидалися й шкури – вони чудово знадобилися для виготовлення одягу та взуття. Щороку могло знищуватись до двох мільйонів бізонів, і лише поява з ініціативи держави національних парків урятувала бізонів від абсолютного винищення.
Про популярність джинсів серед жителів Дикого Заходу
Про популярність джинсових штанів на території Дикого Заходу може свідчити той факт, що їх мало представників більшості професій як повсякденний робочий одяг, а не тільки ковбої, з якими вони найчастіше асоціюються. Відомо, що їхня історія традиційно пов'язується з ім'ям бельгійця Лейби Штрауса, який приїхав до США в середині XIX століття, і досить швидко зумів налагодити виробництво цих міцних штанів з парусини, розповсюджуючи їх серед ковбоїв та золотодобувачів, а звідти вони стрімко стали завойовувати й робітників. Причиною такої популярності була виняткові зручності та практичність джинсів під час роботи. Ось тільки це ніяк не стосувалося світського життя: виявляється, поява в джинсах у суспільстві вважалася просто верхом непристойності.
Про коней у ковбоїв
Уявлення про те, що кожен ковбой, що поважає себе, повинен мати коня — не більше ніж міф, що культивується масовою культурою. Насправді ж далеко ще не всі їх мали своїх коней. Причина такої ситуації полягає насамперед у дорожнечі цих тварин, тому не кожен ковбой міг дозволити собі подібну покупку. Тому, якщо вони користувалися кіньми, то нерідко вони належали господарям пасовищ, тому надавалися їм лише період роботи. З іншого боку, тиражируемая у низці зразків киновестерна практика крадіжки чужого коня була насправді значно менше поширена, оскільки вважалася Дикому Заході дуже серйозним злочином, яке слід було покарання як розстрілу чи шибениці.
Про міф про алкоголізм на Дикому Заході
За аналогією з поширеністю особистих коней у ковбоїв, кінематограф активно популяризує стереотип, що вони могли майже цілодобово сидіти за склянкою віскі. Ось тільки насправді все було не зовсім так, і ковбої рідко коли могли дозволити собі відверто напиватися. Причин цьому, як мінімум, дві: по-перше, алкоголь подібного типу був досить дорогим, а по-друге, більшу частину свого часу ковбої таки працювали, а не просиджували штани в салунах, тому таке дозвілля було, швидше, дозвіллям на вихідні, і то не у всіх були на це гроші. До речі, набагато частіше ковбої вживали пиво, а не віскі.
Це цікаво: перший салун на території Дикого Заходу відкрився більше двохсот років тому — 1822 року в населеному пункті Браун Хоул.
Про пародії на вестерни
Вже давно з'явилася та успішно функціонує цікава практика: якщо щось стає популярним, його обов'язково спародирують. Ось і зразки кінематографу про Дикий Захід ця тенденція не оминула. Так, 1964 року чеські кінематографісти випустили фільм-пародію на вестерни, який називається «Лимонадний Джо». Сюжет крутиться довкола того, що головний герой не п'є нічого, крім лимонаду, за що й обзавівся своїм прізвиськом. Більше того, він усіх мешканців містечка на Дикому Заході активно агітує наслідувати його приклад, що в результаті дозволяє відкрити квітучий заклад — салун, де продають лише безалкогольні напої. Найцікавіше, що нехитрий сюжет сподобався не лише глядачам, а й експертам кінематографії: «Лимонадний Джо» був удостоєний кількох нагород на міжнародних кінофестивалях.
Про винахід колючого дроту
Далеко не кожному відомо, що саме на Дикому Заході було винайдено колючий дріт. Про історію її появи відомо, що патент на неї було видано у 1874 році американському фермеру на ім'я Джозеф Глідден. Спочатку колючий дріт призначався для того, щоб обгороджувати стада, що вдавалося їй досить успішно, тому вона досить швидко набула широкого поширення і величезної популярності серед фермерів, а потім швидко поширилася по світу і отримала новий функціонал. Що стосується самого Джозефа Гліддена, то його винахід зробив його одним з найбагатших людей в Америці, а його статки оцінювалися в 40 мільйонів доларів.
Про роботу шерифом на Дикому Заході
Посада шерифа на Дикому Заході в позаминулому столітті, здається, була досить поважною — знову ж таки, такий висновок можна зробити під час перегляду кількох кіновестернів. Однак жоден кінематографічний шедевр не зможе реалістично продемонструвати, наскільки ця професія була ще й небезпечна. Історикам завдяки свідченням і документам, що збереглися, вдалося скласти статистику, яка говорити, що в одному тільки Техасі в період з 1869 по 1878 роки загинуло не менше сотні правоохоронців. Більш того, небезпечно було не тільки бути шерифом, а й перебувати з ним у родинних чи шлюбних зв'язках: нерідко траплялося так, що жертвами бандитів, які намагаються знищити шерифа або просто помститися йому, ставали не лише вони самі, а й їхні сім'ї.
Джерело: https://novate.ru/blogs/130123/65236/
Источник: zefirka.net
