Альпінізм – один із найнебезпечніших видів спорту. Лавини, холод, снігові бурі, непроглядний туман – загроз у горах достатньо. Найбільша їх – це все-таки недолік кисню. На висоті в кілька кілометрів він викликає головний біль, марення та галюцинації, набряки легенів та мозку. Саме тому більшість альпіністів тягнуть на собі до вершини балони із киснем.
Однак деякі спортсмени з незрозумілих поки що причин дуже успішно обходяться без кисневих балонів. Так, наприклад, Райнхольд Месснер, один із найзнаменитіших альпіністів в історії, підкорив Гімалаї без цього спорядження. Він підвівся на Еверест поодинці, взявши з собою лише рюкзак та кішки. Як йому це вдалося?
Медичні тести продемонстрували, що у фізичному плані Месснер нічим не примітний. Показник аеробної підготовленості та витривалості у нього був не вищим, ніж у інших хороших спортсменів. У 1986 році було проведено спеціальне дослідження, під час якого вчені вивчили шістьох альпіністів світового класу (включно з Месснером).
Райнхольд Месснер
Виявилося, що у цих альпіністів менше м'язової маси, ніж у бігунів на довгі дистанції, а м'язи ніг на 40% слабші, ніж у стрибунів у висоту. Обсяг легень був більше, ніж у контрольної групи, представленої звичайними людьми. Таким чином, цілком можливо, що здатність Месснера обходитися без кисню була обумовлена лише величезною силою волі.
Однак треба розуміти, що деякі люди еволюційно пристосовані нормально почуватися на великій висоті. Дуже показовий у цьому плані приклад гімалайських шерпів. Представники цієї народності живуть вище за інші людські популяції. Останнім часом вони пристосувалися обслуговувати альпіністів, які приїжджають підкорювати найвищі гори планети, після чого іменник «шерп» став позначати неймовірно витривалого гірського носія.
Якщо вірити результатам одного з досліджень, шерпи мають низку унікальних фізіологічних особливостей. У звичайних людей у горах виробляється більше еритроцитів, які відповідають за доставку кисню до тканин. Кров згущується, що створює додаткове навантаження на і так перевантажене серце.
У шерпів цей ефект ослаблений. Їхні м'язи здатні генерувати більше енергії анаеробно, що знижує потребу в кисні. Мітохондрії, що виробляють кисень на клітинному рівні, у представників цієї народності відрізняються набагато більшою міцністю та ефективністю, ніж у мешканців низин.
Шерпи – народ, який живе в Східному Непалі, в районі гори Джомолунгма, а також в Індії.
У той же час, в ході ще одного дослідження вчені встановили, що фізично шерпи відрізняються від інших людей хіба що більш збитою, компактною статурою. Вони витрачають стільки ж калорій, а в їх м'язах не було знайдено нічого визначного. Вчені дійшли висновку, що секрет вражаючої витривалості слід шукати в постійних тренуваннях. Ці люди з дитинства звикають день у день носити вантажі крутими гірськими дорогами, і до певного віку досягають справжньої досконалості в цій непростій справі.
Пристосованість шерпів до життя великій висоті розвинулася еволюційно. Їхні предки оселилися в горах тисячоліття тому. Слід розуміти, що жителі високогір'їв у інших частинах планети демонструють подібні адаптації. Як, наприклад, еквадорці та перуанці, які живуть в Андах.
У цих людей дуже високий рівень гемоглобіну, що дозволяє ефективніше використовувати кисень. При цьому вони не роблять більше вдихів за хвилину порівняно зі звичайними людьми, як шерпи та інші гори Тибету. Останні, до речі, синтезують при диханні значну кількість оксиду азоту, який розширює судини та підтримує нормальний струм крові.
Таким чином, ми бачимо два окремі механізми, гематологічний та респіраторний, що розвинулися у різних популяцій. Вони, однак, призводять до того самого результату – дозволяють більш ефективно використовувати кисень.
Чи можуть альпіністи та інші спортсмени з метою покращення своїх результатів скористатися цими фізіологічними методами чи їм доведеться задовольнятися силою волі, як це робив Райнхольд Месснер? Однозначної відповіді це питання немає. Адаптації шерпів та американських індіанців закріплювалися протягом тисяч років, і нащадки мешканців рівнин не можуть навіть мріяти про щось подібне.
Інша річ, що бажаний результат дають тренування у високогір'ї, які з давніх-давен використовуються при підготовці спортсменів до змагань. Вони, зокрема, забезпечують тимчасову адаптацію, що виражається у збільшенні кількості еритроцитів у крові. Вважається, що людина, яка привчила себе обходитися меншим обсягом кисню, відчуває пристойний приплив сил під час змагань у звичайних умовах.
Ще одним, хитрішим способом досягнення заявленої мети, хоч як це парадоксально, може бути тютюнопаління. У 2000 році Британському Медичному Журналі навіть була опублікована стаття про те, що так звані «терапевтичні сигарети» дозволяють альпіністам регулювати частоту дихання, а затяті курці звичні обходитися малою кількістю кисню (хоча при цьому мають купу проблем зі здоров'ям).
У статті повідомлялося, що видатний британський альпініст Джо Браун в 1950 році під час сходження на Канченджангу викурив 2000 сигарет, а всього в багажі його експедиції було 25000 сигарет і близько 8 кілограмів трубочного тютюну, що призначалися як для нього самого.
Источник: zefirka.net
