У нашій уяві образ звичайного британця міцно асоціюється з чашкою чаю. І хоча нині це не завжди так, у середині дев’ятнадцятого століття цей напій мав надзвичайну популярність у Британії. Проблема полягала лише в його вартості — чай могли собі дозволити лише дуже забезпечені люди, а все через те, що його необхідно було транспортувати з Китаю. Але навіть вище аристократичне товариство, яке не відчувало фінансових проблем, скаржилося на високу вартість.
Роберт Фортьюн — англо-шотландський ботанік, садівник та автор.
Популярність чаю була настільки значною, що у 1843 році Королівське Садівниче Товариство вирішило направити до Китаю експедицію, яка б дослідила види чаю та специфіку його культивування. Оскільки китайці не виявляли бажання ділитися таємницями, то експедиція повинна була проходити потайки.
Її очолив шотландець Роберт Фортьюн. Роберт був настільки відданий справі, що пережив напади розбійників і піратів, кілька разів ледь не помер від серйозних хвороб і ховався від китайської влади, перевдягнувшись у заможного купця. Повернувшись додому, Фортьюн задокументував свої пригоди та все, що йому вдалося дізнатися про чай. Варто зауважити, що нотатки Роберта стали досить відомі в колах ботаніків.
За кілька років до нього звернулися представники британської Ост-Індської компанії. Їх пропозиція була діловою, але не зовсім легальною та етичною. Фортьюн повинен був повернутися до Китаю та викрасти там насіння чаю, щоб британці могли зламати китайську монополію і не витрачати такі колосальні кошти на закупівлю цієї рослини. Нові чайні насадження планувалося організувати в Індії, країні з відповідним для цього кліматом. Де, окрім того, можна було майже не витрачати коштів на оплату праці робітникам.
Незважаючи на певну аморальність цієї пропозиції, Роберт досить швидко погодився та вирушив до Шанхаю. Він зробив усе, щоб бути схожим на звичайного китайця, поголившись і надівши відповідне вбрання, яке Роберт називав «мандаринським». Фортьюн мав намір грати роль посадовця із сусідньої провінції, який відвідував фабрику з виробництва чаю. На диво, у керівництва фабрики ця історія жодних питань не викликала. Йому влаштували детальну екскурсію з виробництва і Роберт зміг на власні очі побачити весь процес збору та висушування чаю. Там же Фортьюну вдалося придбати насіння та саджанці, причому у досить великій кількості. Згадувалося про 10 тисяч насінин та 13 тисяч саджанців.
У своєму звіті голові Ост-Індської компанії Фортьюн писав: «Повідомляю вас з великою радістю, що я придбав велику кількість саджанців і насіння, яке, як я сподіваюся, буде благополучно доставлено до Індії».
Кілька місяців часу провів ретельно запаковуючи їх у скляні бутлі, щоб насіння та саджанці могли пережити тривалу мандрівку. Бутлі таємно перевезли до Гонконгу і завантажили на британський корабель, який мав відплисти до Індії. Але через непередбачені обставини кораблю довелося пливти на Цейлон (Шрі-Ланка), а не в Калькутту. Подорож зайняла значно більше часу і, коли корабель прибув до місця призначення, увесь посадковий матеріал вже зіпсувався.
Друга спроба
Роберт Фортьюн.
Через рік Фортьюн зробив ще одну спробу, відправившись в гори Уїшань, де знаходились плантації, на яких вирощують знаменитий чорний чай. Він найняв місцевих дітей, щоб ті крали для нього насіння з плантацій і купували саджанці в монастирях. Цього разу, повернувшись до Шанхаю, Роберт засипав у бутлі землю, перед тим як відправити вантаж до Індії. Цього разу у нього все вийшло. І вийшло настільки, що Індія сьогодні змагається з Китаєм за лідерство у виробництві чаю, а річний прибуток з продажу чаю становить близько одного мільярда доларів.
Цікавий факт: індійці дуже довго упереджено ставилися до чаю, вважаючи його напоєм англійців і асоціюючи його з досить суворою колоніальною політикою Великобританії. Тільки після 1947 року, коли Індія стала незалежною, влада провела велику рекламну кампанію, всіляко вихваляючи користь чаю. І тепер ця країна є другим у світі споживачем чаю після Китаю.
А Фортьюну вочевидь, що настільки сподобалося займатися промисловим шпигунством, що він приїхав до Китаю за насінням ще раз. Цього разу на прохання американців, які вирішили вирощувати чай у штатах Вірджинія та Кароліна.
Источник: zefirka.net
