Мальовничим зеленим краєм, багатим на водоймища, була ще «якихсь» 5-10 тисяч років тому сучасна Сахара. Іншими словами, раніше жодної пустелі тут не було. Стародавні люди, які живуть на цій території, на відміну від сучасних північноафриканців, абсолютно не страждали від посухи. Більше того, основною їх їжею була риба. Таких сенсаційних висновків дійшли вчені, виявивши на території Сахари багато несподіваних артефактів.
Рибу ловили та смажили на вогні
Дані археологів проливають світло те що, як жили древні люди цьому ділянці Північної Африки. Згідно з звітом, опублікованим у відкритому доступі журналом Plos one, на території пустелі Сахара, у південно-західних лівійських горах Акакус, що неподалік кордону з Алжиром, було виявлено майже 18 тисяч останків окремих видів, з яких приблизно 80 % становили риби — наприклад, сом та тилапія.
Знайдені скам'янілості свідчать про те, що від 10 200 до 4 650 років тому, під час раннього середнього та нинішнього геологічного періоду епохи голоцену, незважаючи на велику кількість ссавців, значну частину живої природи тут складали риби. Також у пустелі були виявлені останки комах, гризунів, прісноводних молюсків та амфібій, але у меншій кількості.
Археологи, що працювали в горах Тадрарт-Акакус, у районі скельного укриття Такаркорі, розкопали кістки риб, жаб, жаб, крокодилів та птахів і дійшли висновку, що всі ці останки – переважно харчові відходи людини. На багатьох кістках видно сліди порізів та сліди горіння.
– Вивчивши останки, ми дійшли висновку, що незважаючи на наявність ссавців, основною їжею для людей, які жили близько 10 тисяч років тому у цьому регіоні, була риба, – кажуть вчені.
Іншими словами, давні люди активно ловили рибу і вживали в їжу, попередньо обсмаживши її на вогні.
До речі, у цьому регіоні в достатку мешкав кларіус – риба з роду сомів. Вона відрізняється великими розмірами і при цьому у неї відсутня луска. Крім того, кларіус здатний дихати атмосферним повітрям і пересуватися вологою землею.
Останки кларіуса. /Фото:plos.org
– Ключова знахідка – це, безперечно, рештки риби. Хоча це не рідкість у ранніх контекстах голоцену по всій Північній Африці, кількість риби, яку ми знайшли та вивчили в центральній Сахарі, безпрецедентно, – зазначає Савіно Ді Лернія, співробітник Римського університету Сапієнца та університету Вітватерсранда Південної Африки.
Тут були річки та озера
Дослідження додає свіжу інформацію і про зміну клімату, а також культурні адаптації в цьому регіоні. Особливо інтригує те, що риба була поширена й у раціоні ранніх скотарів.
– Кількість решток риби справді приголомшує. Мені особливо сподобалося те, що ранні пастухи були досить добрими рибалками, і риба була важливим основним продуктом їхнього харчування, – зазначив Ді Лернія.
Сьогодні у цих краях вітряно, спекотно та надзвичайно сухо. Але знайдені викопні останки показують, що протягом значної частини раннього та середнього голоцену цей регіон, як і інші райони Центральної Сахари, був вологим і багатим на воду, а також рослинами та тваринами. До речі, доісторичні люди, що жили тут у великій кількості, залишили по собі кілька відомих наскельних малюнків.
– Поклад блакитно-сірого, оливкового та чорного, суглинистого та глинистого піску, що включає багату фауну прісноводних молюсків, оголюється у найдепресивнішій частині басейну. Цей осад формується у водному середовищі (від озера до болота). А сірувато-чорний, багатий на органічну речовину пісок розташований на околиці боліт, що відповідають береговій лінії колишніх ставків, – наголошується в науковій статті.
Реконструкція основних активних і копалин гідрографічних басейнів, що існували в Північній Африці, вироблених з гідротермальних відкладень. /Фото:hydrosheds.org.
На жаль, протягом наступних тисячоліть ця область ставала все більш сухою і, таким чином, менш здатною підтримувати стоячі водоймища, які є будинком для риби. Ця зміна клімату відображена у результатах дослідження.
Наприклад, у районі долини Ваді-Танецзуфт (плато Тассілі) великий водоносний горизонт підтримував річку Танеззуфт, яка протікала протягом приблизно 200 км з півдня на північ, закінчуючись на північ від масиву Тадрарт Акакус.
– Поверхневі ґрунтові води підтримували кілька ставків. Бічна гілка річки Танеззуфт протягом кількох тисячоліть живила озеро Гарат-Оуда. Річка Танеззуфт існувала протягом кількох тисячоліть, поступово скорочуючи свою довжину та підтримуючи великий оазис. У середині пізнього голоцену зниження стоку річки спровокувало переривання її зв'язку з озером Гарат-Оуда, яке висохло за кілька десятиліть, – уточнюється у статті. – Нині в оазисах Гат, Ель-Баркат та Февет є кілька водойм із підземним харчуванням, які були активні ще кілька десятиліть тому.
Це підтверджують археологічні знахідки: близько 90% усіх останків тварин, що мешкали тут, згідно з аналізом кісток, від 10 200 до 8 000 років тому, були рибами, однак у період від 5900 до 4650 років тому це число вже зменшилося на 40%.
Лівійська скельна пустеля в наші дні. /Фото:wikipedia.org
Ця зміна навколишнього середовища змусила мисливців-збирачів, які колись покладалися практично на рибу, адаптуватися та змінити свій харчовий раціон. Вчені відзначають зрушення, що відбулося з часом, у бік поїдання більшої кількості ссавців.
На думку авторів дослідження, отримані результати дають найважливішу інформацію про драматичні зміни клімату, що призвели до утворення найбільшої та спекотної пустелі у світі.
Наскельні малюнки підтверджують, що тут була зовсім безлюдна пустеля. /Фото:Roberto D'Angelo
– Скальне притулок Такаркорі вкотре довело, що він є справжнім скарбом для африканської, а також для світової археології. Цю територію можна назвати фундаментальним місцем для реконструкції складної динаміки взаємодії стародавніх груп людей з навколишнім середовищем у кліматі, що змінюється, – йдеться в заяві вчених.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/040420/45990/
Источник: zefirka.net
