Є на нашій планеті одне місце, яке пілоти облітають. І це не горезвісний Бермудський трикутник, а Тибет. Чому ж «Дах світу» став негласною забороненою зоною для авіації?
Нагір'я Тибету – найвище на Землі. Середня висота чотири з половиною кілометри над рівнем моря. На такій висоті вже й дихати стає непросто. А ще Тибет з усіх боків оточений гірськими хребтами. На півночі – Куньлунь, посередині нагір'я простягся хребет Тангла, поділяючи його на дві частини, а з півдня розкинулися Гімалаї.
До речі, а ви знали, що дев'ять із чотирнадцяти найвищих вершин світу знаходяться саме в Гімалаях? Не дарма ж його називають «Дахом світу».
Формально літати над Гімалаями ніхто не забороняє. Для цього необхідно отримати спеціальний дозвіл від влади Китаю.
Але найцікавіше — по-друге, для отримання заповітного дозволу потрібно внести зміни до конструкції літака, а саме модернізувати кисневі установки на борту. А до чого, власне, такі складнощі?
Справа ось у чому. Сучасні пасажирські авіалайнери літають на висоті 10-12 км. І піднімаються вони туди зовсім не заради гарних видів із ілюмінатора. На такій висоті опір повітря значно нижчий, отже, літак може швидше набрати крейсерську швидкість.
Разом із опором повітря на висоті падає та його щільність. І це, своєю чергою, призводить до зниження концентрації кисню. Вона стає настільки низькою, що, опинившись за бортом, то непідготовленій людині вистачило б і хвилини, щоб знепритомніти від кисневого голодування. Тому в кожному літаку передбачено кисневі маски.
У разі розгерметизації салону маски допомагають пасажирам дихати. На вимоги авіаційної безпеки, кисню в масках повинно вистачати приблизно на 20 хвилин. Вважається, що за цей час пілоти встигнуть опустити літак на безпечну висоту – 2-3 кілометри, де маски вже не будуть потрібні.
Гори диктують свої правила для польотів
Тепер повернемось до Тибету. У разі аварійної ситуації над цим гірським районом швидко знизитися до безпечних 2-3 кілометрів літак просто не зможе. Гори, гори, навколо гори… Куди тут знижуватись?
Пілотам доведеться пролетіти щонайменше 500 кілометрів, перш ніж вони зможуть розпочати зниження. І, звичайно, про жодні 20 хвилин кисню в цьому випадку й мови бути не може.
Щороку у всьому світі відбувається 40–50 випадків, пов'язаних із розгерметизацією салону. І хоча більшість із них не призвели до серйозних наслідків, сам факт каже, що ризик існує.
Крім нестачі кисню, є ще одна причина, через яку пілоти воліють облітати Тибет стороною — турбулентність. Через малу різницю висот між вершинами гір та ешелонами, на яких літають пасажирські літаки, над Тибетом у них набагато більше шансів потрапити до зони турбулентності.
Літаки летять практично впритул до вершин, а це, прямо скажемо, не обіцяє нічого хорошого. Хоча, треба визнати, сучасні авіалайнери спроектовані так, що турбулентність для них не становить серйозної загрози. Але все ж таки, краще вже спокійно летіти, ніж підстрибувати на кожному повітряному потоці.
Овчинка вичинки не варто
Зрештою, що ми маємо? Авіакомпаніям набагато простіше трохи змінити свій маршрут і облетіти Тибет стороною, ніж витрачатися на дороге обладнання, возитися з дозволами та ризикувати безпекою пасажирів. Бізнес є бізнесом, і ніхто не хоче зайвих витрат, це зрозуміло. Більшість авіакомпаній, власне, так і роблять. І правильно роблять.
Так що Тибет облітають стороною зовсім не через якісь містичні явища або секретні військові бази, а з цілком об'єктивних причин: складний гірський рельєф, нестача кисню на великій висоті, ризик потрапити в зону сильної турбулентності. Все набагато прозаїчніше, ніж можна було подумати
Источник: zefirka.net
