Освічені, молоді та сильні — ці коштували дорого і поводилися з ними краще. Решті щастило набагато менше.
Історія Риму налічує понад тисячу років. По першій половині цього терміну не так багато історичних джерел, по другій ситуація краща. Раби були і в перші століття існування Риму, але до Другої Пунічної війни (218-201 рр.. до н.е.) вони становили лише невелику частину економіки держави. А справжньою основою були вільні громадяни-хлібороби. Ці селяни обробляли сімейний наділ, приблизно 2-3 гектари. Іноді вони мали одного раба — і те, він вважався розкішшю. Його пестили, берегли і він вважався мало не членом сім'ї, аж до того, що їв із господарями за одним столом.
Після згаданої війни з Ганнібалом рабів побільшало. А справжній вал невільників розпочався після руйнування Карфагена у 146 році до н.е. Ще під час зіткнення двох цивілізацій античності – Риму і Карфагена – римські багатії скористалися тим, що багато чоловіків вирушили на війну і почали зганяти їхні сім'ї з законних ділянок. Так земля концентрувалася у руках купки олігархів. Селяни, залишившись без засобів для існування, вирушали до Риму. А на «накрадених» землях Італії олігархи будували вілли та розбивали виноградники. Після взяття Карфагена рабів стало багато, і їх відправляли обробляти території цих вілл.
Аж до падіння Республіки, та й пізніше теж, основою економіки Риму була рабська праця. Більшість багатіїв тривало у Римі та інших великих містах держави, а жили за рахунок доходів, які приносили їм вілли та раби. Якоїсь миті невільників стало надто багато, плюс з'явилися ті, хто добре вмів боротися, це призвело до повстання Спартака. До речі, впоратися з ним було не так просто. Це привчило римлян хоч до якоїсь обережності, але все одно вони тримали величезну кількість рабів — просто стежили за ними краще.
У середньому, раб коштував дешевше на околицях держави, воно й зрозуміло, там періодично вели війни та захоплювали полонених. Вартість раба зростала принаймні наближення до Риму, а самому місті його продавали вже з гарною націнкою. Наприклад, ціна галла років 18, здорового та сильного була близько 500 денаріїв. Це до завоювання Галлії Цезарем. Після нього галла можна було купити і за 100-200 денаріїв, їх просто стало надто багато. Для прикладу: за 1 срібний денарій можна було купити 4 літри вина чи літр оливкової олії. Найманий вільний римський працівник у 50-40 рр. до н. отримував приблизно 10 денаріїв на місяць. Тому для нього покупка сильного чоловіка-раба чи юної дівчини-рабині була як покупка хорошого авто для сучасної людини — серйозна витрата, яка далеко не кожному по кишені.
Що ж до спеціалізованих рабів, тут розкид був дуже великим. Освічений грек, який міг навчати наукам дітей аристократа, міг коштувати півтори тисячі денаріїв. Відомі випадки, коли такого раба купували за 25 тисяч денаріїв, все було індивідуально. Високо цінувалися гарні дівчата з точеною фігуркою, за них нерідко викладали по 2-3 тисячі денаріїв. Ну а раби, які підходили для навчання у гладіаторських школах, могли коштувати від 2-3 до 10 тисяч денаріїв. Але, звичайно, найчастіше раба купували за кілька тисяч. Згодом, у державі почала з'являтися величезна кількість вольноотпущенников і навіть займали важливі пости в імперії.
У ІІІ столітті н.е. Інститут рабства поступово став загинатися. А з розпадом Римської Імперії та падінням її західної частини, римські невільницькі ринки остаточно пішли у минуле.
Источник: zefirka.net
