Почувши словосполучення «позаземне життя» більшість подумає про якихось жителів далекої галактики, або про прибульців з іншого виміру; людство звикло мислити стереотипами, які нав'язані кінематографом та мас-медіа. Однак, з початком космічної ери, наші знання про ближній космос дуже розширилися, і вони дозволяють якщо не стверджувати, то з високим ступенем ймовірності припускати, що позаземне життя може бути зовсім поряд. Не більше 50 років тому виникла ціла наука – астробіологія; це дисципліна, суміжна з астрономією, біологією та геологією. Поки що вчені, переважно, займаються лише теоретичними дослідженнями, проте, провідні космічні агентства всерйоз розглядають включення астробіологів до складу майбутніх космічних експедицій. Адже чи повинен хтось на професійному рівні вивчати позаземне життя?
Природно, йдеться про форми життя, відмінні від нашого. Білкове життя планети Земля – вона властива лише Землі. У жодних інших умовах це життя існувати не може. Якщо розглянути умови нашого життя, то виходить, що ми дуже зніжені і непристосовані до умов навколишнього простору. Взяти хоча б температурні обмеження: температури життя білкових сполук від 0 до 40 ° С; нижче – замерзає вода, вище – денатуралізується білок. А ще існують умови щодо тиску, складу атмосфери, радіації та інше.
Цілком ймовірно, що інші умови довкілля мають на увазі не тільки інші закони метаболізму, а й взагалі іншу основу життя. І тут ідеї більшості астробіологів розходяться за двома взаємовиключними напрямками. Перше передбачає, що життя у Всесвіті взагалі може існувати лише на вуглецевій основі, таких вчених жартома називають «вуглецевими шовіністами»; представники іншого напряму кажуть, що за певних умов основа життя, в принципі, може бути будь-якою.
Чому саме вуглець? Що особливого у цьому елементі? Може скластися враження, що таким чином ми намагаємося вказати на нашу особливість: мовляв, ми складаємося з вуглецю, отже, і все життя можливе лише з вуглецю. Насправді такий сміхотворний аргумент не є науковим. Вуглецеве життя має бути дуже поширене у Всесвіті, оскільки тому є низка об'єктивних причин.
По-перше, вуглець – це один із найпоширеніших елементів у Всесвіті. Еволюція більшості зірок закінчується аж ніяк не вибухами наднових. Кінцевим продуктом еволюції 99% зірок є білі карлики, що включають вуглецеві ядра. Саме вуглецем закінчується останній, четвертий етап ядерних реакцій в еволюції тих самих 99% зірок. Тяжкіші елементи виходять виключно при вибухах наднових.
По-друге, здатність вуглецю приєднувати себе цілих чотири інших атома, обумовлена особливістю його зовнішніх електронних оболонок, виділяє його з решти елементів. Безперечно, є чимало чотиривалентних металів та неметалів, але жоден із них не може так міцно утримувати навколо себе сусідні атоми. Причина цього явища дуже малої атомної масі вуглецю. Це найлегший чотиривалентний елемент, тому його сполуки є найбільш міцними.
Тільки ці дві причини дозволяють нам спостерігати понад 40 тисяч речовин до складу яких входить вуглець, і лише 1.5-2 тисячі речовин, в яких вуглецю немає. Саме цим обумовлено поділ науки хімії на органічну (що вивчає сполуки вуглецю) і неорганічну, що займається вивченням інших елементів.
Проте, хоч би якими були тверді позиції «вуглецевих шовіністів», думка на місці не стоїть і вже до середини ХХ століття було запропоновано інші ідеї та концепції побудови життя. Наприклад, вченими цілком допускаються використання як аналога білкових молекул сполук, у яких замість вуглецю присутній кремній. Він, як і вуглець здатний зв'язувати до чотирьох сусідніх атомів, його сполуки, аналогічно сполукам вуглецю, здатні полімеризуватися і т.д. Заміну води – середовища, що забезпечує обмін речовин, також швидко знайшли; у її ролі може виступати, наприклад, аміак. Окислювачем у «вуглецевому» житті є кисень, а кремнієвий може використовуватися як кисень, так і азот. Ну і таке інше.
Таким чином, можна припустити таке: не важливо, на якій основі зроблено життя, важливо, щоб організми мали можливість брати ресурси з навколишнього середовища, перетворювати їх на енергію та «будівельний матеріал» для своєї репродукції. Чи є такі місця у сонячній системі? Так, і їх чимало.
Перше, що спадає на думку будь-якій людині – це планета Марс. Незважаючи на його безлюдність, безводність і відсутність атмосфери, є безліч доказів існування життя на Марсі в минулі епохи. Все, від характеру ерозії поверхні до кольору марсіанського ґрунту свідчить про це. Крім того, на Марсі зовсім недавно виявили водяний лід, розташований практично повсюдно під шаром ґрунту, а метан у вуглекислій атмосфері може розглядатися як продукт життєдіяльності якихось марсіанських організмів.
Втім, ідея проживання Марса вже досить набридла як вченому світу, так і обивателям. Основні теорії давно сформульовані і лише чекають на перевірки дослідниками та колонізаторами Марса.
Набагато цікавіші явища очікують людство трохи далі, за поясом астероїдів. З відкриттям атмосфери в деяких супутників планет-гігантів, ідея позаземного життя в Сонячній системі набула нової форми. Супутники Сатурна Титан та Енцелад мають атмосферу, мало того, на Титані існують моря та океани, що складаються, не з води, а з природного газу. На цьому супутнику є поняття погоди та клімату; дослідні апарати фіксували добові та сезонні коливання температури. Не менш цікавими є супутник Юпітера, наприклад, Європа, вкрита тонким шаром льоду, під яким існує величезний водяний океан. Імовірність життя у водах цього океану більш ніж велика.
А можливо, життя на інших планетах нашої системи існує вже настільки довго, що ступінь розвитку тамтешніх цивілізацій дозволяє їм повністю сховати сліди свого існування від нас. Адже цивілізація, що освоїла міжпланетні, а може бути, і міжзоряні, перельоти, однозначно має набагато більші вміння і знання, і обдурити наївних мешканців третьої планети, які зовсім недавно вийшли в космос, не складає особливих труднощів. Чим взагалі можна пояснити той факт, що спостереження НЛО набуло масового характеру після закінчення 2-ої Світової війни? Можливо, прибульці стали пильніше спостерігати за своїми «молодшими братами» після відкриття ними ядерних реакцій? Відповіді на ці та багато інших загадок ще доведеться вирішити астробіологам.