Що нам потрібно, щоб збудувати будинок? «Дивне питання! – скажете ви. – Звичайно ж, гроші! І будете неправі. Потрібні не гроші, а великі гроші!
З чого все починається? З подання заявки до МО (муніципальне утворення) на придбання земельної ділянки під будівництво будинку.
Після ухвалення позитивного рішення КУМІ (комітет з управління муніципальним майном) призначає аукціон із продажу даної ділянки. Виграє той, хто запропонує найбільшу суму. Це аксіома торгів. Але перемагає в них не завжди той, хто хотів би збудувати на цьому місці будинок чи іншу будівлю: присутність на торгах фірм-метеликів є невід'ємним атрибутом. Це дозволяє підняти ціну від заявленої вартості часом у кілька разів. Для МО це додатковий дохід!
Про різні «погодження» та «відкати» вести розмови не будемо. Куди йдуть ці гроші?
У старі добрі (а комусь і дуже) часи у СРСР існували такі організації, як Держплан, ГКС (відділи капітального будівництва), великі будівельні трести, котрі займалися будівництвом. Нині лають все те, що було в СРСР, відкидаючи корисне. Так, зараз також є генплани розвитку територій. Тільки хто та чим там займається – складно відповісти. Здебільшого – ущільненням забудов. Але якщо є Генплан, має бути відповідна документація. Ось тут виникає ситуація, коли і проблеми з документацією, і всі погодження лягають на плечі забудовника – не стало сполучної ланки, яка б вирішувала організаційні питання. Будівельні трести зруйнували – а що натомість?
Дрібні будівельні фірми. Вони, звичайно, в змозі вирити котлован, у найкращому разі звести коробку – і зникнути разом із зібраними грошима. А далі вже починаються поневіряння ошуканих пайовиків: немає ні води, ні світла, не підведена каналізація…
Буває і навпаки: все це є, але з'ясовується, що будівля зведена «незаконно». І суд ухвалює рішення про знесення будинку, в якому люди вже почали жити. Будинок поза законом, отже, і мешканці також поза законом. Цікаве питання: де були раніше всі ці «контролюючі» організації?
І що в такому разі робити людям, які продали старе житло, взяли позику у банку під іпотеку та залишилися ні з чим? Адже якщо є план розвитку, то все має йти за цим планом. Ось тут і випливають на сцену ці самі «відкати».
Корупція роз'їдає багато структур нашого суспільства, але щодо сфери нерухомості – це золота жила для тих, хто розпоряджається активами продажу та розподілом вільних земельних площ. Якби все відбувалося в рамках закону – вартість квадратного метра житла була б набагато меншою. Адже підведення всіх комунікацій та зведення соціальних структур (дитсадки, школи, магазини) має перебувати у віданні МО. І підключення води, тепла, світла, каналізації теж. Будівельникам залишилося лише одне – якісне будівництво, невластиві їх профілю функції їх би відволікали.
У 2012 році банки видали позику за іпотекою близько 1 трлн. карбованців. Начебто величезна сума. Але чи багато хто може дозволити собі взяти позику? Більшість людей чекає відмова – тому що заробіток несумірний із виплатами за іпотеку. Адже останнє десятиліття наша рідна держава займалася лише тим, що всі ціни підводило до світового рівня.
Нині ціни світові – а зарплата? У 2-3 рази менше. Іпотека в 3-5 разів дорожча. Ось і виходить, що переважна більшість людей не може вирішити свої житлові проблеми.
Хоча будівництво житла для людей та іншої інфраструктури є вигідним для економіки. Виросло б виробництво цементу, цегли, арматури та багатьох супутніх компонентів. З'явилися б робочі місця, скоротилося безробіття.
Якщо зробити акцент на будівництво соціального житла замість торгових центрів, то через 10–15 років житлову проблему було б більшою мірою вирішено.
Але, мабуть, ще довго рай у молодих буде в курені.