Одного разу у мене з’явиться син, і я вчиню діаметрально протилежно. Почну йому з трьох років повторювати: «Любий! Ти не мусиш ставати конструктором. Тобі не обов’язково бути адвокатом. Неважливо, ким ти станеш, коли виростеш. Прагнеш бути судмедекспертом? Нема питань. Спортивним оглядачем? Завжди радий. Клоуном у супермаркеті? Прекрасний вибір».
І на свій тридцятий день народження він прийде до мене, цей впрілий, залисілий клоун із розводами гриму на обличчі й промовить: «Мамо! Мені тридцять років! Я блазень у торговому центрі! Ти такого життя для мене прагнула? Про що ти міркувала, мамо, коли говорила мені, що вища освіта не конче потрібна? Чого ти жадала, мамо, коли дозволяла мені замість алгебри гратися з дітьми?».
А я відповім: «Дорогий, але ж я у всьому йшла тобі назустріч, я була зразковою мамою! Ти не любив алгебру, ти обожнював гратися з меншими хлопчиками». А він вигукне: «Я не знав, до чого це доведе, я був малим, я не міг самостійно вирішувати, а ти, ти, ти зруйнувала моє життя», — і розітре брудним рукавом косметику по обличчю. І тоді я піднімуся, подивлюся на нього уважно і скажу: «Тож послухай. У світі є дві категорії осіб: одні живуть, а інші шукають винуватців. І якщо ти цього не усвідомлюєш, то ти просто бовдур».
Він вимовиться «ах» і втратить свідомість. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років.
Або інакше. Одного разу у мене з’явиться син, і я вчиню зовсім по-іншому. Почну йому з трьох років твердити: «Не будь дурнем, думай про перспективу. Вчи математику, якщо не прагнеш усе життя бути оператором гарячої лінії. Гуманітарні науки? Що це? У наш час це вважали нісенітницею».
І на свій тридцятий день народження він прийде до мене, цей спітнілий, лисуватий розробник з глибокими зморшками на обличчі й скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я працюю в Google. Я працюю без відпочинку двадцять годин на день, мамо. У мене немає родини. Про що ти думала, мамо, коли говорила, що престижна робота зробить мене щасливим? Чого ти хотіла, мамо, коли змушувала мене вивчати математику?».
А я відкажу: «Любий, але я бажала, щоб ти отримав якісну освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості, любий». А він вигукне: «А навіщо мені ці можливості, якщо я нещасний, мамо? Я проходжу повз клоунів у торговому центрі й заздрю їм, мамо. Вони радісні. Я міг би бути на їхньому місці, але ти, ти, ти зруйнувала моє життя», — і потріскає пальцями перенісся під окулярами. І тоді я піднімуся, подивлюся на нього уважно і скажу: «Тоді послухай. У світі є дві категорії людей: одні живуть, а інші безперервно скаржаться. І якщо ти цього не збагнеш, то ти просто йолоп».
Він вимовиться «ох» і втратить свідомість. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років.
Або по-іншому. Одного разу у мене з’явиться син, і я вчиню абсолютно по-іншому. Почну йому з трьох років повторювати: «Я тут не для того, щоб щось нав’язувати. Я тут для того, щоб тебе кохати. Іди до тата, любий, запитай у нього, я не хочу знову відчувати себе винною».
І на свій тридцятий день народження він прийде до мене, цей впрілий, залисілий кінорежисер із сумом в очах і промовить: «Мамо! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся привернути твою увагу, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів і п’ять вистав. Я написав про тебе книгу, мамо. Здається, тобі все одно. Чому ти ніколи не висловлювала своєї думки? Навіщо ти постійно відправляла мене до тата?».
А я відповім: «Любий, але я не хотіла нічого вирішувати замість тебе! Я просто любила тебе, любий, а для порад у нас є тато». А він скаже: «А навіщо мені татові поради, якщо я питав тебе, мамо? Я все життя намагаюся привернути твою увагу, мамо. Я зациклений на твоїй думці, мамо. Я готовий віддати все, аби хоч раз, хоч раз усвідомити, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням, своєю відсутністю залученості ти, ти, ти зруйнувала моє життя», — і театрально закине руку до лоба. І тоді я піднімуся, подивлюся на нього пильно і скажу: «Тож послухай. У світі є дві категорії осіб: одні живуть, а інші постійно чогось очікують. І якщо ти цього не осягнеш, то ти просто дурень».
Він вимовиться «ах» і втратить свідомість. На психотерапію знадобиться приблизно п’ять років.
Поділитися