З настанням довгих зимових вечорів хочеться зігрітися вдома під ковдрою та послухати якісь історії. Моя бабуся знала таких чимало… Усі вони, за її словами, були засновані, безумовно, на реальних подіях і тому зачаровували своїм моторошним шармом.
Бабуся жила в селі Братєєво, давним-давно. Автобуси в ті часи до Москви ходили рідко, метро не було, зате всяка погань була безперешкодно і у великій кількості.
Коли моя бабуся була ще дівчиськом, вона залишалася взимку ночувати у подруги. Кучугури непрохідні, повертатися пізно і далеко, все ж таки краще заночувати в гостях, ніж протоптувати собі шлях до будинку. В одну з морозних ночей був повний місяць і на вулиці від снігу ясно, як удень. Подружки залізли на грубку і забовталися до глибокої ночі. Раптом у вікні зненацька з'явився темний силует згорбленої старенької. Вона дивилася на дівчаток, і ті одразу затихли, від страху не могли поворухнутися. Так старенька стояла, стояла, а потім повільно почала піднімати руки, як птах… Тут вбігла бабуся подруги з мітлою і стала по вікну помсти хрест-навхрест, тут силует згорбився і зник.
Подивилася бабуся суворо на дівчат і сказала: «Хто ночами хихикає та не спить, той Увдоху закликає, треба тепер їй сліди замісти, щоби повернутися не змогла». І довелося всім, незважаючи на свій страх, взяти віник і вийти вночі на вулицю. А сніг чистий навколо виявився, незайманий і тільки під вікном, де вони бачили стареньку, сліди величезні пташині. Заміли вони ті сліди і з того часу вели себе тихо і спати лягали вчасно.
Зимові свята завжди, за словами бабусі, були сповнені пригод. Особливих розваг, крім снігових боїв, та крижаних гірок, були відсутні, і всі збиралися по будинках і по гостях. На одному такому застілля було багато народу, співали, жартували, їли, випивали – все за етикетом.
І тут до чоловіка, якого дружина нещодавно залишила, підійшла тітка одна. А була в неї репутація не дуже – мовляв, займалася вона чаклунством та іншими не дуже пристойними справами. Налила вона цьому красеню горілки, забрала в нього чарку в свої руки і почала його при всіх нахвалювати і пропонувати випити. Люди почали переглядатись і чекати, що буде. Чоловік був не з боязких і зібрався свою чарку вже забрати, як до нього підскочила інша баба, хоч її й звали «33 нещастя», була весела та бідна. Вихопила вона чарку з рук тітки з похмурою характеристикою і заливисто так гикнула: «Тримай, Семене, ти свою горілку, холоне довго і будь здоровий!» Як тільки сказала, так у тієї чарки дно якраз і відвалилося, як ножем зрізало, а горілка випарувалася, наче й не була до країв налита. У Семена цього, казали, потім справи налагодилися, дружина повернулася і дали їм будинок, а та тітка поїхала і довго в селі не з'являлась.
А на молодий місяць ходили сміливці взимку зірки з криниці черпати. Вважалося, хто зірку у своєму відрі до дому донесе, тому буде велика радість та удача супроводжувати. Бабуся тоді вже старша була. Як тільки її батьки лягли спати, вийшла вона з цілою командою товаришів зірки черпати. Дійшли вони до колодязя, опустили відро, а витягти не можуть, і все їм здавалося, ніби вниз хтось відро тягне. Чотири хлопці, вирощені на «чистій екології», ніяк не могли впоратися, а дівчата тільки реготали – мовляв, не доросли ще до свого щастя. А тут місяць за хмарами втік, і відро стало – як пір'їнка.
Стали хлопці цю воду по своїх ємностях розливати, а коли місяць вийшов, у кожному відрі зірочки відбивалися. Понесли щасливці воду по хатах, та не так це виявилося просто – хто впав, а в кого й дужка від відра відвалилася, кого собака обгавкала, а хто заблукав і дорогу додому забув. Бабуся воду свою «із зірками» донесла і потім тільки їй і вмивалася, а навесні зустріла дідуся, він після війни за розподілом до них потрапив на роботу. І були у нього медалі за відвагу та зірка – все, що потрібно, щоб стати героєм для серця моєї бабусі та для таких ось легенд.
А у вас якісь історії? Поділіться.