Японо-китайська війна почалася ще в 1937 році і тривала аж до 1945 року, ставши таким чином частиною Другої світової війни. За Японії виступали країни «осі», Китай підтримували СРСР, Великобританія, США.
У квітні 1941 року американським військовослужбовцям дозволили на добровільних засадах брати участь у бойових діях у Китаї. З льотчиків ВПС США було сформовано підрозділ «Літаючі тигри», пізніше перетворений на 14-ту повітряну армію США.
Для того, щоб американці, що воюють у Піднебесній, могли орієнтуватися в чужій країні, було випущено спеціальну методику під назвою «Кишеньковий гід по Китаю». В одному з розділів брошури демонструвалися наочні (у вигляді коміксів) відмінності японців та китайців.
Втім, ця книжка навряд чи могла бути корисною американським солдатам, оскільки містила чимало кумедних і хибних перлів.
Насамперед пропонувалося порівняти зовнішність японця та китайця: «Ось двоє чоловіків, захоплених патрулем. Зверніть увагу, що китаєць майже такого ж зросту, як і американець. Японець нижчий і виглядає так, ніби його ноги ростуть прямо від грудей».
«Шкіра китайця бронзового кольору, тоді як шкіра японця має лимонний відтінок. Очі китайця посаджені як у американця чи європейця, але при цьому більш розкосі. У японця очі, що близько сидять до носа».
«У китайця гладке обличчя, у японця волосся на обличчі більше. Подивіться на профіль та зуби. У китайця рівні зуби, у японця стирчать вперед. Китаєць посміхається часто і без зусиль, японець начебто постійно незадоволений. Особливо якщо цей японець — офіцер». «Іноді японці маскуються під представників інших східних народів. Це їхній улюблений прийом проникнути до супротивника. Ви можете змусити полоненого пройтися. У китайців великий крок. Японці човгають і ходять дрібними кроками (якщо тільки не підробляють ходу)».
«У китайців та інших азіатів звичайні ступні. Японці перед тим, як перейшли на армійське взуття, носили дерев’яні сандалії (це), тому зі ступні відрізняються великою відстанню між першим і другим пальцями і мозолями, натертими шкіряними ремінцями це». «Іноді японські офіцери не мають перелічених вище характерних рис. Вони добре розмовляють англійською, володіють американським сленгом. Але більшість японців неправильно вимовляють англійську „s“ (с), а букву „l“ (л) і зовсім не здатні вимовити. Попросіть полонених сказати фразу на кшталт: „Smith left the fortress“ („Сміт покинув фортецю“). Ви почуєте: „Ss-s-smith reft the fortress-ss“. Або запропонуйте їм повторити слово „lalapalooza“ („лалапалуза“) та ворог запанікує».
Крім того, американським військовим пропонувалося зазирнути в штани захопленого азіату і з’ясувати, яку білизну той носить, оскільки японський крій був особливим.
Наприкінці методики підбивався підсумок вищесказаному і давалося грізне застереження: «Японські шпигуни обманюють навіть китайців. Зображуючи, як здаються, вони готові на будь-який трюк і спробують видати себе за будь-кого аби не потрапити в полон».
Источник: zefirka.net