Кицьки, хоч і виглядають милими зовні, все ж є звірятами, що полюють. Навіть кошеня у віці 3-4 місяців — це вже маленька машина для винищення усього живого. Мої, мешкаючи на заміській території, кидаються на все, що ворушиться, а те, що стоїть на місці, — штовхають і атакують.
На жаль, кішкам не розкажеш, що ось мишей можна ловити, а птахів — не можна. Зі мною трапився неприємний епізод: кошенята-підлітки схопили сороку, котра вирішила поїсти з їхньої миски. Відібрати пташку я не встиг. Зірвавшись зі сну на пронизливі крики сороки, я навіть не побачив самого птаха — кошенята, як пізніше з’ясувалося, занесли її під споруду.
Я не бачив, натомість бачили інші сороки (вони прилетіли красти котячий корм зграєю). Вони всі разом галасували, коли кошенята спіймали одну з них, і, імовірно, навіть намагалися її звільнити, але, побачивши людину, тобто мене, розлетілися. Однак нічого не забули та не пробачили.
Наступного ранку я прокинувся від жахливого пташиного лементу. Сваритися прилетіли сороки, ворони, граки та галки — в цілому близько сорока особин, якщо не більше. Вони літали низько над подвір’ям і кричали щосили.
Здається, сороки певним чином розповіли їм про те, що сталося. Крім того, кошенята виволокли на середину двору сховану сороку, а точніше те, що від неї залишилося, чим і спровокували спільне обурення декількох видів вранових.
Птахи не лише здіймали галас. Вони стрімко летіли вниз, копіюючи напад, наводячи страх на і без того наляканих котів. Птахи кричали й літали колами над територією приблизно годину, навіть коли сороку й домашніх хижаків уже прибрали з їхнього кругозору.
У кошенят був переляк. Вони цілий день не бавилися та намагалися не з’являтися на відкритих місцях подвір’я. А наступного дня все повторилося! Знову вранці прилетіли птахи, почали волати й літати низько над двором, залякуючи кошенят.
Вони зіпсували їм декілька днів існування та добилися того, щоб ті усвідомили: ворони, галки, граки й сороки — одна команда, вони не забудуть і не пробачать того, що кошенята зробили з однією пташкою з їхньої зграї, і готові мститися довго й жорстоко.
Ось такі кмітливі й з хорошою пам’яттю птахи. Здатні декілька днів мучити хижаків криками й атаками заради однієї своєї особи, щоб у тих не було бажання нападати наступного разу. При цьому об’єднуються не лише всередині власної зграї й виду, а й співпрацюють з іншими птахами.
Я, до речі, сам через це проходив. Якось у дитинстві знайшов маленьке вороненятко, щоб віднести його подалі в ліс від котів і собак, і зграя ворон з галками ледь не розклювали мене, поки я його ніс. Вони кружляли наді мною близько двох годин.
Кошенята поплатилися за свій вчинок зіпсованим самопочуттям, переляком і страхом протягом декількох днів. Для чого ворони так зробили? Адже ясно, що загиблу сороку їм не повернути. Логіка така: тепер коти, знаючи, як реагує зграя великих небезпечних птахів, коли нападають на одного з них, більше не ризикнуть так робити. Тобто вони зробили це, щоб у майбутньому забезпечити безпеку всіх вранових, які живуть у місті.
Поділитися