У 2004 році в Індійському океані стався потужний поштовх землі, який спровокував цунамі, що забрало величезну кількість життів. Тоді, відразу після трагедії, інформація про ту біду по телебаченню була дуже обмеженою. Говорили, померло багато людей, ось подивіться, що залишилося від курорту ХХ, від міста УУ… І кадри зруйнованих дощенту будівель, понівечених автомобілів, бруду, на який обернулися великі міста.
Зараз же, коли час минув і біль втрати притупився, багато західних науково-популярних телеканалів дуже часто показують серед сюжетів про минулі катастрофи кінофільми про те цунамі. Разом з тим використовують відеоматеріали туристів з Пхукета, які вижили і загинули, та інших зруйнованих місць відпочинку.
Ось хтось зафільмував на свій смартфон: о, як цікаво! Вода відійшла від узбережжя! Ой! Рибина не встигла втекти, б’ється на піску! Ой, як цікаво, на обрії виникло щось незрозуміле, якась біла лінія! Ой як цікаво! А вона все наближається! Ой! А вона вже зовсім близько — і величезна! Ой! Напевно, треба тікати…
Далі запис містить кілька секунд підводного знімання – доки вода не проникла всередину і не зіпсувала відеокамеру: сміття під водою, стовбури пальм, дедалі ближче… пітьма, кінець запису…
І відео тих, хто не встиг вийти на пляж з кімнати на третьому поверсі: ось люди ходять по колишньому морському дні, ось з’явилися потоки води, люди ніби прокинулися і намагаються бігти, ось їх або затягує під воду, або вони тримаються за щось і вибираються наверх, рятуючи своє життя.
Дехто вмирає, а дехто робить «сенсаційне» відео природної катастрофи. Сподіваються потім дорого продати? У них це вийшло.
Хвиля цунамі зруйнувала та зрівняла із землею велику кількість курортів та міст Індонезії, Таїланду, островів Суматра, Шрі-Ланка. Навіть на березі Африки, в ПАР, за 6900 км від центру, загинули десятки тисяч людей (сьогодні вважається — від 40 до 60 тисяч!), які опинилися в цей час біля берегової лінії моря, що раптово стало смертельно небезпечним. Як то кажуть «не в той час, не в тому місці»…
При цьому на Шрі-Ланці сталося диво. Їх теж накрила хвиля заввишки понад 10 метрів, у них також загинуло від 40 до 60 тисяч жителів. АЛЕ! Тваринний світ острова майже не постраждав.
У національному заповіднику звірі пішли у безпечні місця, відчуваючи небезпеку. Слони, різноманітні види котячих — вони відчули віддалений землетрус і зрозуміли, що їм загрожує лихо. Тому вони втекли від небезпеки. Час для втечі мали.
Їх інстинкт та їх відхід врятував мешканців кількох прибережних сіл — тих, хто зважає на прикмети. Жителі кількох сіл пішли вглиб острова, на пагорби за слонами. І врятувалися. Разом з тим ті «цивілізовані» жителі Шрі-Ланки, які не звертали увагу на давні «забобони» та нерозумні ознаки, — потонули.
Якщо чесно, і серед людей вже давно є ті, хто вірить у прогностичні здатності тварин.
Люди дізналися про це дуже давно. Ще 373 року до н.е. надпотужний землетрус знищив грецьке місто Геліку. При цьому вже за 5 днів до лиха у місті збентежилися тварини. Щурі та змії почали залишати місто. Ті жителі Геліки, які почули «знак богів» — вижили. Ті, хто був занадто розумний і незалежний — загинули від землетрусу.
В Андах селяни у селах тримають канарків для передбачення землетрусів. Коли канарки починають битися і вириватися з клітки — час вибігати з будинку і бігти.
Навіть освічені японці взяли на озброєння ці «упередження та забобони».
На початку лютого 1975 року в Японії, у місті Хейчен, почало відбуватися щось нехороше: з міста та його околиць почали тікати жаби та змії. Адже була зима і їм належало заснути!
Влада оголосила надзвичайний стан та почала евакуацію мешканців. Мешканців успішно вивезли. А коли почалися сумніви, чи варто було зважати на якихось жаб? — природа завдала удару. Землетрус силою 7.3 бали зрівняв із землею приречене місто…
Ось так і виходить, що людині, з її колосальним інтелектом, все ще в деяких сферах знань далеко до безмозкої канарки.
Ми багато знаємо, але те, чого ми не знаємо, набагато більше! І нам варто про це пам’ятати та не ігнорувати підказки природи. Природа завжди знає краще. А ми — «дуже розумні», як говорилося в одному анекдоті.