Незвичайне це озеро – Байкал. Незалежно від того, куди кинеш погляд, скрізь зустрічаються флора або фауна, що існують лише в озері або на його берегах, так звані ендемічні види. Складається відчуття, що ти опинився на якомусь острові, ізольованому від усього світу. Ось і та рибка, про яку я хочу поговорити сьогодні, зустрічається виключно тут і ніде в іншому місці проживати не може.
Іменують рибку теж досить оригінально – голомянка. Аналогічних рибок на планеті не знайти. У неї відсутній плавальний міхур, немає луски. Загалом, риби без плавального міхура відомі, здебільшого це глибоководні створіння, яким цей міхур не тільки не потрібен, а навіть шкідливий. За умов тиску, що панує у місцях існування цих риб, він може лопнути сам по собі, це логічно. Але ось прісноводних таких риб немає, глибин недостатньо. Байкал тут обганяє всю планету, тільки там здатні жити глибоководні риби, до яких і відноситься голомянка. У голомянці дивовижне все: і те, що її тулуб на 35% складається з жиру, і те, що вона народжує живих дитинчат, але дійсно вражає те, що вона миттєво може народити 2-3 тисячі мальків. Ось такою разючою ця рибка з’явилася на світ.
Її російська назва бере початок з минулих століть. Виявляється, було таке в XVI столітті слово «голом’я», яке позначало віддалене місце від краю річки або озера. Від нього походить «голомінь» – бездонні місця, ну а далі все зрозуміло. У словнику Даля так і написано: «голом’янка – байкальська рибка, яка завжди тримається у голомені, на значній глибині».
Згодом науковці довели, що існують дві голомянки – велика та мала, що розрізняються не тільки фізичними параметрами, а й деякими важливими характеристиками, що й дозволило розвести їх у різні види. Деякі відмінності настільки суттєві, що навіть люди, які нічого не знають про них, миттєво можуть розрізнити одну від іншої. Так, зріла мала голомянка залишається прозорою, і в неї крізь шкіру добре видно хребет і кровоносні судини, тоді як більша стає білуватою, непрозорою. Є припущення, що це зумовлене різницею у вмісті жиру – у великої він досягає 44% від маси тіла.
Щоночі голомянка здійснює переміщення від найбільших глибин до поверхневих шарів, де рибка наче завмирає в похилому положенні з широко відкритим ротом. Маючи швидку реакцію, голомянка миттєво кидається на корм, що пропливає повз – рачків, власних мальків і все, що вона може з’їсти. Після появи сонця риба прямує за кормовими організмами, які спускаються на глибину 50-100 метрів, а потім опускається на велику глибину, куди вже не потрапляє сонячне світло.
Голомянки – рибки одиночні, у зграї не збираються. Згідно з розрахунками, їх проживає в озері близько 50 мільярдів штук, що становить щонайменше 200 тисяч тонн біомаси. Здавалося б, дуже багато риб, а загальна вага не така вже й велика. Справа в тому, що сама рибка не велика: довжина самок великої голомянки не перевищує 25 см, тоді як самців – 16 см. Зрозуміло, що мала голомянка ще менша, хоча різниця в розмірах між жіночими та чоловічими особинами у неї приблизно така сама. Дивує також, що у голомянки дуже мало самців у порівнянні із самками. Поміркуйте самі – у великої голомянки їх лише 3% від загальної кількості рибок, тобто виходить «що на 97 дівчат за статистикою троє хлопців». Цікаво, що з людьми сталося б за таких обставин? У малої голомянки ситуація значно краща, але все одно приблизно на 80 особин жіночої статі припадає лише 20 самців.
Самки великої голомянки викидають мальків у червні-серпні, після чого одразу помирають. У малого ж різновиду викид мальків відбувається у лютому-квітні, після чого самки теж вмирають, але в меншій кількості, ніж великі.
Саме через загибель самок і вдалося вперше дізнатися про існування цієї унікальної риби. Зазвичай у листопаді-грудні до берегів приносило безліч мертвих рибок. Тривалий час ніхто не бачив живих рибок, поки польським натуралістам, засланим туди учасникам повстання 1830 року Бенедикту Дибовському та Віктору Годлевському, не вдалося зловити в ополонці 12 живих самок голомянки. Саме тоді було встановлено, що голомянка є живородна риба, що виявилося справжньою сенсацією, адже до того вважалося, що тільки в тропіках можуть мешкати живородні риби, а на півночі риби повинні метати ікру.
Через великий вміст жиру після смерті рибки спливали, ось і опинялися на березі. За розповідями свідків на берег вода викидала величезну кількість мертвих риб, чим вдало користувалися місцеві жителі, які збирали голом’янку, витоплювали з неї жир і продавали його купцям. Ті, в свою чергу, перепродавали жир в аптеки, оскільки лікарі використовували його при лікуванні багатьох захворювань, або вивозили його до Китаю для застосування у народній медицині. Під час війн, в яких брали участь російські солдати, голомянки жиром відновлювали сили поранених. Промислом голомянки та витоплюванням її жиру в дореволюційні часи займалися кустарі, жодного промислового виробництва створено не було.
Цікаво, чому ж у наші дні на березі ніхто не знаходить ні гір цих рибок, ні навіть її окремих примірників? Куди вони зникли? Адже в озері їх не стало менше. Це ще одна загадка голомянки.
В основному цю рибу ніколи не ловили в промислових масштабах, проте відомі випадки, коли рибалки їли голом’янок, що потрапили в сітки, в замороженому стані, в сирому вигляді, попередньо злегка посоливши і поперчивши. Загалом лов голомянки звичайними способами неможливий, оскільки в зграї вона не збирається і на гачок не клює. Ось і вигадали настільки унікальний спосіб її лову, що його визнали навіть винаходом і видали на нього патент. Спосіб дійсно унікальний і простий до неможливості, а вигадав його вчений-іхтіолог Мамонтов. Ловлять голом’янок на розпатлані кінці капронової мотузки, в яку вони чіпляються своїми зубами.
Цікаво, звідки взялися ці рибки у Байкалі? Деякі вчені припускають, що вони виникли в надрах Байкалу близько двох мільйонів років тому, але є й такі, які вважають, що сам Байкал з’явився не пізніше 150 тисяч років тому, а якщо це так, то й голомянка набагато молодша. Передбачається, що голомянки перестали відкладати ікру, а почали викидати у воду вже готових мальків, що вилупилися.
Сучасні засоби дослідження та спостереження дозволили з’ясувати, що голомянка живе навіть на самому дні Байкалу, на глибині до 1620 метрів, при цьому вона здійснює не один раз переміщення знизу вгору і назад. Тож чекатимемо на розкриття інших секретів цієї дивовижної рибки.
