Якщо подивитися на японські кепки часів Другої світової війни, то можна помітити, що всі вони мають цілком характерні «вуха», що висять з кількох сторін. Цілком очевидно, що цей елемент одягу був придуманий і введений у військову форму не так. Хоча б тому, що характерний він насамперед для солдатських кепок.
Ще до початку XX століття Японія почала проводити експансію на материк до Кореї та Китаю, у спробах розширити свої володіння. Друга світова війна для острівної держави стала не лише найважливішим етапом у боротьбі за Тихий океан, а й новою спробою закріпитися на материку. До нової кампанії японці готувалися дуже щільно і ґрунтовно, увага була приділена навіть таким «дрібницям», як головні убори солдатів та сержантів. Йдеться, звичайно ж, про знамениту японську «вухату» кепку.
Для чого японському військовому головному убору потрібні такі «вуха спанієля»? Насправді, все досить просто. Справа в тому, що ще під час першої військової кампанії на материк японське командування звернуло увагу на те, що на «Великої землі» спекотніше, ніж на островах. Крім того, там був більш високий рівень вологості, а найголовніше – мешкало безліч малоприємних і навіть небезпечних комах, з якими японці не стикалися на батьківщині.
Більшість тіла солдата була надійно захищена від впливу природних чинників з допомогою форми. Однак, була одна вразлива область, крім осіб – це шия солдата. Практика війни на материку показала, що бійці японської армії одержують численні сонячні опіки, а також масово страждають від укусів комах. Це в тому числі спричиняло численні хвороби серед особового складу.
Власне, для вирішення всіх цих проблем до кепок і стали прилаштовувати чотири «вуха», що звисають з потилиці і бійця, що лягають на шию.
Джерело: https://novate.ru/blogs/010320/53601/
Источник: zefirka.net
