В епоху Громадянської війни 1917-1922 років у Росії панували безлад і виникло чимало як офіційних, так і відверто злочинних угруповань. Не стала винятком і Наргенська республіка – справжня розбійницька вольниця, що зародилася у Фінській затоці поблизу Таллінна.
Попри те, що республіка проіснувала лише 60 днів, її жителі встигли створити про себе недобру репутацію. Чим прославилися анархісти Вільного Наргена?
Бунт матросів
Острів Нарген – невелика ділянка суходолу, площею 18,6 км² за 8,5 км на південний захід від естонської столиці.
До 1911 року Російська імперія зробила з Наргена справжню твердиню, озброєну до країв. Коли в Петрограді спалахнула Жовтнева революція, а нова влада уклала з Німеччиною сепаратний мир, моряки Балтійського флоту та військові будівельники, які перебували в Наргені, підняли повстання.
Ініціатором бунту виявився старший писар лінкора «Петропавловськ» Степан Петриченко. 17 грудня 1917 року бунтівники, які сповідували анархо-комуністичні ідеї, роззброїли офіцерів і проголосили про утворення на острові нової самостійної держави – Радянської Республіки матросів і будівельників!
П'яний острів
Підґрунтям острівної держави стали 90 малоосвічених матросів. За зразком РРФСР вони сформували свій уряд – Раду народних комісарів. До її складу увійшли представники з військових і внутрішніх справ, праці, фінансів, охорони здоров'я і навіть освіти.
Головою Ради став сам Петриченко. На першому засіданні він пишномовно заявив про намір заснувати власну валюту, розробити справедливі закони та Конституцію. Щоправда, задуми голови розбилися об сувору реальність. Моряки втратили будь-яку дисципліну і почали нещадно пиячити.
Пірати-революціонери
Лупцювати в компанії один одного анархістам швидко набридло. Тоді озброєні люди надумали відвідати місцевих жителів. На острові було розташоване село Сторбюн із населенням 200 осіб. Моряки «експропріювали» всіх місцевих мешканок, а потім проголосили про запровадження революційного податку – винісши з помешкань усе коштовне.
Революційні моряки.
Незабаром спиртне та провіант у Наргені почали закінчуватися. Матроси протверезіли. Тоді вони відправили до Таллінна парламентерів із вимогою надати їм харчі, алкоголь та ув'язнених із місцевої в'язниці в обмін на обіцянку не обстрілювати місто з гармат.
Ув'язнені морякам виявилися потрібними як безплатна робоча сила для розчищення снігу та побутових справ. Влада Таллінна вирішила піти острову на поступки. Гулянка на острові продовжилася.
Завершення вольниці
26 лютого 1918 року на обрії з'явилися німецькі судна: вони йшли захоплювати Естонію. Попри добре укріплену позицію та перевагу в озброєнні, захищати незалежність молодої радянської республіки громадяни не захотіли.
У великому поспіху моряки зібрали все найцінніше, залізли в кораблі і… відпливли. У метушні матроси навіть забули кількох своїх товаришів, які не встигли проспатися і спали десь у фортеці.
Знищити арсенал боєприпасів, підірвати форт і гармати нікому не спало на думку. Зате анархістам вистачило часу зібрати всіх мирних жителів і замкнути їх у бараку. Селян згодом звільнив лісник, який переховувався від матросів. Німці підійшли до острова, захопили його без бою та привласнили місцеве озброєння.
Самі матроси попливли до Гельсінкі, а потім пришвартувалися у Кронштадті. Там Петриченко знову організував антибільшовицьке повстання. Заколот було придушено, матроси повернулися до Фінляндії.
Слід сказати, подальше життя у Петриченка склалося також бурхливим. Він встиг послужити радянським шпигуном, поїздив світом, посидів у фінській тюрмі, а потім занурився у гнітючу атмосферу таборів ГУЛАГу.
Останньої пригоди діяч не пережив. Степан помер 1947 року у віці 55 років. Принаймні він та його соратники потрапили в історію, хоч і не в найкращому світлі. А Радянська республіка матросів і будівельників проіснувала лише два місяці.
Источник: zefirka.net
