У державі сталося щось неймовірне: у всій мережі МакДональдс від Мексики до Канади, від Тихоокеанського до Атлантичного узбережжя, ввели заборону на помідори. Уявляєте собі Біг Мак без скибочки томата? Слідом рушила мережа Бургер Кінг, а за цими гігантами фастфуду томати в Америці опинилися під забороною. Ось так: там, звідки вони походять і де були представлені європейським споживачам у 16 столітті, помідори зникли з меню: сальмонела. Ми зносили.
Ще один дивовижний факт: наші мешканці півдня вже мандрують до Мексики, щоб заправити автомобілі бензином і дизельним паливом. Ціни на пальне настільки високі, що до мексиканської АЗС вже й шаленій собаці не надто далеко. Ми терпіли.
Але не вистачало нам томатної сальмонели та зарубіжних автозаправних станцій, як дрозди масово почали нападати в Чикаго. Нас атакують чорні дрозди. В процесі падіння спрямовуються прямо на голови людей. І боляче клюються.
Хто з нас не бачив кінофільм Хічкока «Птахи»? Створений далекого 1963 року, він став визнаною класикою американських фентезі-трилерів. Це була перша стрічка Альфреда Хічкока зі студією «Юніверсал». У фільмі головні ролі виконали Род Тейлор і Джессіка Тенді, які миттєво стали зірками кіно. Основою для сценарію послужила новела Дафни Дюмор’є під однойменною назвою. Стрічка здобула таку популярність, що приблизно через двадцять років було знято фільм-продовження «Птаха-2».
А для тих, хто не дивився, короткий зміст: через нешанобливе ставлення жителів одного з міст до птахів, ті, об’єднані колективним розумом, вирішили помститися людям. Усі 90 хвилин кінострічки вони поступово атакують людей. Сюжет стає все більш напруженим, напади все більш витонченими. Але людський колективний інтелект перемагає – люди визнають ту шкоду, яку вони заподіяли пернатим, і все завершується щасливим фіналом.
Нам же Хічкок просто наврочив – ніхто птахів і тварин у Чикаго не ображає, навпаки, дуже любить народ і птахів, і різну іншу міську живність, а, можливо: дрозди наші просто збожеволіли. У нас щасливого завершення наразі не передбачається. Влада попереджає, що самці дроздів нападають несподівано та агресивно. Є вже добряче подзьобані. Особливо птахи полюбляють атакувати з висоти у прибережній зоні озера Мічиган, де в нас на десятки миль простяглися безкоштовні пляжі, парки, тренувальні майданчики, волейбольні та тенісні корти, велосипедні доріжки. От велосипедисти і стали першими жертвами пташок. А згодом до них приєдналися і джогери, і просто відпочиваючі.
Чиказькі орнітологи пояснюють ці напади вкрай агресивною поведінкою самців чорних дроздів у період гніздування, який зараз і відбувається. Експерт з аномалій чорних дроздів Дуглас Стотс зауважує, що птах не нападе на людину, якщо бачить її з землі. Але з повітря дрозди губляться і сприймають людину за чужого самця, який вторгся на територію господаря.
Кожен хоча б раз у житті, ймовірно, був свідком того, як птахи атакують вікна оселі. Птах бачить своє відображення на тлі дерев і неба у блиску скла вікон будинків, автотранспорту, і починає битися в блискучу поверхню, відганяючи «чужинця». Бачити крізь скло пернаті не можуть, як нам пояснюють фахівці з птахів. І б’ються захисники часом до смерті зі своїм відображенням. Вчені рекомендують у таких випадках закрити вікно із зовнішнього боку папером або матовим оргалітом. Але ні в якому разі не зсередини – це зробить поверхню скла ще більш дзеркальною для птаха.
Такі напади на скло особливо тривожать людей, схильних до релігійних і народних забобонів. У давнину вірили, що птахи – це душі померлих пращурів. Коли така душа б’ється у вашу оселю, вона приходить за вами. Ходімо, мовляв. Відійшов у вічність. І нині у повір’ях птах, що залетів у дім – вісник швидкої смерті. Посланець з того світу. Месенджер. Ось для таких легковажних людей і дається порада щодо паперу та оргаліту. А кому просто «пташку шкода» або своє власне скло (велика особина може його легко розбити), орнітологи радять терміново відчинити вікно і відлякати агресора. Або прикріпити на віконце зображення кота.
А як же нам боротися з нашими літаючими бомбардувальниками? У спеціальній передачі на телеканалі ВПС нам рекомендують наступне:
1. Раніше вважалося, що птах не атакує людину в головному уборі. Цього літа постраждали кілька людей у бейсболках. Такі випадки вже були описані в Чикаго Тріб’юн. З висоти пташиного польоту козирок бейсболки нагадує пташиний дзьоб. Пташка не винна. Тому катайтеся на здоров’я, але в шоломах. А діти у турботливих батьків взагалі не повинні виходити без шоломів.
2. Якщо дрізд вже атакує, широко розкиньте руки в сторони – прикиньтеся великим птахом і наступайте на дрозда. Він великих птахів сам боїться.
3. Орнітологи рекомендують почати голосно гавкати по-собачому в момент нападу. Дрозди бояться собак.
4. Велосипедистам і мамам з візочками радять мати велике зображення кота.
Сміх сміхом, а 28 червня в місті відбувався черговий літній спортивний захід – юнацький забіг. 8 миль туди і назад по береговій лінії парку. (Для мене це було незручно, оскільки поліція перекрила проїзд автомобілів на пляж). А ось для забезпечення безпеки бігунам довелося висилати кілька гелікоптерів. Вони в цілому завжди під вертольотами «забілюють», але цього року додалася ще одна причина для забезпечення підвищеної безпеки учасників – напади чорних дроздів. Саме у цій парковій зоні наші дрозди особливо агресивні. І мають рацію, звичайно, пташки – місце привабливе. І вода, і корм, і море зелені. Просто пташиний курорт.
Як не дивно звучить, але ми, чиказькі мешканці, живемо серед незайманої природи. Згідно з будівельними нормами, кожні 8-10 квадратних миль історично не забудовувалися. Там зберігаються охоронні ліси, в які заборонено втручання людини. Мені іноді гості скаржаться, що ліси в містах не доглянуті. А вони спеціально не доглянуті – не дозволено. Як дерево впало, так і лежатиме, як у дикій природі. (Проте кожне дерево пронумеровано та обліковано). А якщо є ліси, то в них і дикі тварини водяться. І це – наша проблема: як тварини ходили своїми міграційними шляхами, так вони блукають швидкісними дорогами і донині. Через окремі будівлі та галявини перед будинком і позаду будинків. Виглянувши одного разу у вікно, можна побачити у своїй клумбі лося. Загалом, живемо ми з дикими тваринами, як у комунальній квартирі.
Минулими вихідними до нас на пікнік завітала єнотиха і їла з рук, а потім зовсім знахабніла і стягла з одноразової тарілки гарячий шашлик. Скунси та борсуки вільно пересуваються приватною власністю громадян. Білка за зиму «збудувала» у моєму виносному віконному кондиціонері гніздо і принесла туди білизну.
Наші собаки не гавкають ні на кого і не кидаються, наші коти не полюють на мишей, а на білок і пташок не реагують взагалі. Зате нам, двоногим, доводиться жити дуже обережно: тільки й дивись, щоб когось не задавити, не переїхати, не збити.
Масової агресії чорних дроздів у нас ще не спостерігалося, і ми не звикли дивитися вгору, озиратися довкола. І ось безтурботність закінчилася – тепер ходи та озирайся. А дрізд, він і в Україні дрізд – він не тільки співає, а й клюнути може. Тож будьте пильними, особливо коли виїжджаєте на природу разом з маленькими дітьми. І нехай вам ваші «співочі улюбленці» тільки співають свої чудові пісні.