Наприкінці XIX століття у великих містах проблема кінського гною була такою ж насущною, як зараз пробки. Чиновники сперечалися, намагаючись знайти рішення, але ставало лише гіршим. Подібна ситуація панувала у всіх мегаполісах світу. Давайте розберемо ситуацію на прикладі Нью-Йорка, тому що залишилося багато даних.
1898 року в Нью-Йорку пройшов перший міський з'їзд цивільних інженерів та архітекторів. Їхнє головне завдання було — розгребти «Велику гнойову кризу».
Проблема була математичною. Щоб вивезти з вулиць весь гній, потрібно все більше коней, які, у свою чергу, ще більше засмічують місто.
Тоді тут проживало 3 мільйони людей. Уявляєте, що діялося на вулицях, коли головний транспорт був живим?
У Нью-Йорк з'їхалися експерти з усього світу. Хотіли обговорити теми архітектури у великих містах, але застрягли, вибачте за каламбур — у гною. Це питання породило бурхливі дискусії і було найзлободеннішим.
Погляньмо, як це виглядало в цифрах, які наводить газета New York Times.
У середині XIX століття проблем у місті не було, незважаючи на велику кількість коней. Місто з прибутком продавало гній фермерам із Брукліна, який тоді був великим полем.
Але місто росло, поля відсувалися все далі і далі. Возити стало далеко й незручно, та й коней побільшало в рази.
А, головне, гній перестав бути добривом, бо був змішаний із брудом. Фермери відмовлялися купувати його.
Наприкінці XIX століття у Нью-Йорку на вулицях було понад 300 000 коней. Великий кінь виробляє до 20 кг гною на добу. Уявляєте скільки тонн щодня по всьому місту! Вивозити його не встигали.
Місто не могло з цим впоратися. У деяких міських кварталах гній був звалений у гори по 30 метрів заввишки. Коли йшов дощ, вулиці наповнювалися огидним брудом, сумішшю гною та нечистот. Вся ця жижа піднімалася до щиколоток. Усі будинки того часу будувалися з ганком та сходами перед вхідними дверима.
Пішоходи платили хлопчикам за те, щоб ті бігли попереду та прокладали шлях.
У місті панувала страшна антисанітарія. Такі умови сприяли розмноженню мух. За підрахунками тогочасних біологів, щодня в місті з'являлося 3 млрд нових мух.
Служби, які відповідали за прибирання вулиць, контролювалися злочинними групами. Вони отримували гроші за свою «роботу», виконуючи її абияк.
Громадяни багатше платили злочинним групам додаткові гроші за те, що ті відправляли прибиральників на їхні вулиці. Інші жили в бруді.
Бруківка на багатьох вулицях була нерівною. Коні, що спотикалися та ламали ноги, пристрілювалися. І часто лежали тижнями, бо вивезти їх було важко.
Пейзаж на фото нижче виглядає гротескним, але ця ситуація була гаразд.
Стосувалося це не лише Нью-Йорка. Криза була і в найбільших містах Європи, де події розвивалися за схожим сценарієм.
«Через 50 років кожну вулицю в Лондоні буде поховано під дев'ятьма футами (2,7 метра) гною». Журнал Times, 1894 рік
У Росії ситуація була терпимою. Гній вдавалося природно утилізувати, як добриво. У Москві, наприклад, городи були лише за межею міста, а й у центрі.
Взимку все це замерзало і не доставляло особливого дискомфорту – можна було забирати не щодня. А ось влітку запах був неприємний. Що й було однією з причин, чому люди масово намагалися провести літо у сільській місцевості.
Але повернемося до Нью-Йорка, де криза була максимальною. Місту цієї проблеми здалося замало. У межах міста з'явилися гігантські заводи з виробництва фосфатів, нафтопереробні підприємства, скотобійні тощо.
У Нью-Йорку з'явилася офіційна «карта сморід», де було показано, як вітри розносять аромати.
Гній почали викидати у воду, що паралізувало місцеве судноплавство.
У Європі проблему вдалося вирішити раніше, ніж у Америці. По-перше, прибиральники тут працювали активніше та дисциплінованіше.
Плюс цьому сприяла банальна ринкова ситуація. Коней утримувати було дорого, ціни постійно зростали. І люди почали активно шукати альтернативу.
У Нью-Йорку впоралися лише за допомогою технічного прогресу. До 1908 половина всіх коней у Нью-Йорку була замінена автомобілями. Ціни на коней різко впали — їх позбавлялися дуже дешево. Остання пожежна машина, запряжена кіньми, була відправлена до музею Нью-Йорка в 1922 році.
Тож наші пробки — повна нісенітниця в порівнянні з транспортними проблемами, які були лише 120 років тому.
Источник: zefirka.net
