Якби художник-самоучка Євсей Якимов жив сьогодні, то точно прославився б не менше всесвітньо відомого Ніка Вуйчича. Народившись інвалідом (у нього з дитинства не було ніг та рук) він написав не одну сотню картин, якими захоплювалися відомі письменники того часу Борис Рябінін та Павло Бажов. До нашого часу дійшли лише кілька робіт цього унікального самородка та історія його життя – історія про те, як перемогти долю.
До села Верхні Сарси Червоноуфимського району і сьогодні дістатися проблематично навіть на позашляховику. Колись у цих місцях знімався фільм «Тіні зникають опівдні», а сьогодні від села залишилася тільки тінь — покинуті хати старовірів. У цьому селі в тривожні післяреволюційні роки в сім'ї коваля народилася одинадцята дитина. Послідух народився інвалідом — ні ніг, ні рук. Тільки замість однієї ноги відросток-кукс з трьома гачкуватими пальцями. Сусіди поглядали на малюка з неабияким інтересом, та тільки шепотілися — виживе чи ні. А Якимові тільки згуртувалися міцніше всією сім'єю і робили все, щоб вивести молодшого в люди.
Євсей Якимов (на передньому плані) із рідними.
Євсей виявився хлопцем тямущим. Євсей ніколи не здавався і практично з дитинства обслуговував себе сам. Навчився читати та малювати. З самого дитинства він мав дві милиці на шкіряному ремінці. Він одягав їх через шию і впирав у пахви. Так і пересувався. Головне йому було – це самостійність. Коли підійшов вік іти до школи, мати пошила заплічний мішок і старші носили в ньому брата на заняття. А в класі спеціально для нього зробили лежанку та стіл, щоб було зручно вчитися писати. Перо йому батько змайстрував теж спеціальне, з особливими кріпленнями. І почав хлопчик виводити літери напрочуд рівним і красивим почерком.
Євсей Якимов.
Коли початкова школа закінчилася, ті, хто хотів навчатись далі, йшли до сусіднього села. Так далеко носити Євсея, що підріс, вже не виходило. Але вчителі не покинули талановитого та допитливого хлопця. Йому регулярно привозили додому завдання, а він гриз граніт науки на печі, а ще малював олівцем все, що бачив: кота, березу за вікном, діда, що сидить на лаві.
Трійка. Художник Євсей Якимов.
Якось у сільраді побачили зошити хлопця-інваліда, оцінили красу почерку та попросили зробити плакат для місцевого клубу. Євсей попросив домашніх розстелити кумач посеред кімнати, розвести білу фарбу і з пензликом у зубах повзав по підлозі, виводячи рівні й гарні літери. Іноді він просив рідних піднімати його над підлогою, щоб оцінити перспективу. Так розпочалася кар'єра художника Євсея Якімова.
Портрет Сталіна. Художник Євсей Якимов.
Досить часто районна влада доручала Євсею Якимову найвідповідальніші на той час завдання — малювати портрети вождів. Не один портрет Сталіна кисті Євсея прикрашав кабінети місцевих чиновників. І ці замовлення були для художника гарною підмогою. Адже посібники з інвалідності на той час не платили, а ось за такі портрети гонорари були не малі. Щоправда, одного разу вийшов промах. Замовили Євсею портрет Берії у парадній формі. І так уже старався художник, ретельно виписуючи ордена бронзою і золотом. А коли б портрет готовий, прийшла звістка, що Берію розстріляли. Очевидці згадували, що не шкодував тоді Євсей від злості міцних слів.
Євсей Якимов із друзями-односельцями.
У Євсея був друг дитинства — Андрій, хлопець сліпий від народження. Разом вони ходили в ліс за ягодами та грибами. Андрій віз коляску, а Євсей підказував йому куди йти. Завдяки цій дружбі з'явилося багато пейзажів Євсея, адже хлопці забиралися до наймальовничіших місць. А малював митець як правило вдома, маленькі племінники були у нього підмайстрами — то мольберт поставлять, то на підлогу полотно покладуть, то виставлять фарби. А він малював, тримаючи кисть у руках і перекочуючись по полотну. Так з'явилися краєвиди околиць рідного села. Утеси над річкою, величезні ялинки, невідомі доріжки могутнього Уралу.
Пейзаж, написаний Євсеєм Якимовим.
Одна з небагатьох картин Євсея Якімова, що потрапили в музей.
Після війни в замовленнях від земляків у художника не бракувало — багато хто просили щось намалювати, щоб прикрити стіну біля ліжка. Так і з'являлися на килимках хуліганисті олені, які бенкетували разом із мисливцями, розудалі трійки з ямщиками, лосі з хитрим прищуром, що виглядають із лісу. Скільки всього було створено таких килимків, ніхто не знає. Одні з них можна побачити в експозиції Єкатеринбурзького музею наївного мистецтва.
Паспорт Євсея Якімова.
У 1960-х Євсей домігся права на виготовлення індивідуальних протезів у Москві та поїхав до столиці у супроводі матері. В інституті ортопедії за спецзамовленням для нього зробили «руки», а головне, там він зустрів прекрасну жінку Клавдію. У роки війни вона засліпила та приїхала підтверджувати групу інвалідності. Євсей та Клавдія стали друзями, а через рік уклали шлюб. Художник з Уралу переїхав жити до своєї дружини у місто Балахна на Волзі, де працював у майстернях художнього фонду. Помер 1976 року.
Картина Євсея Якімова.
Старожили Красноуфимського району стверджують, що в селах по коморах і горищах і сьогодні можна знайти безліч робіт Євсея. Народний художник залишився у народній пам'яті. Залишається сподіватися, що його роботи все ж таки потраплять до музеїв.
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs/020618/39178/
Источник: zefirka.net
